70-річний пенсіонер пустив на нічліг незнайомку. Ранковий вчинок постоялиці приємно здивував місцевих жителів

Жінка похитала головою.

— От біда, — розгубилася Валентина. — І що мені тепер із тобою робити? Скоро вже смеркати почне.

Вона глянула на ліс, на болото, на зблідле обличчя незнайомки й рішуче сказала:

— Гаразд. Заберу тебе в село. Там розберемося. Іти можеш?

— Не можу, — ледве чутно відповіла та. — Спина болить… ноги ніби не слухаються. Сил нема.

— Тут я тебе точно не залишу, — пробурмотіла Валентина. — Знайдемо палицю, будеш на неї спиратися. Дорога довга, але якось дійдемо.

Вони рушили повільно. Валентина підтримувала незнайомку під руку, та раз у раз зупинялася, морщилася від болю, важко дихала. Сонце піднялося високо, потім почало хилитися. Здавалося, ліс лише розтягує дорогу, не бажаючи випускати їх до людей.

Нарешті Валентина й сама вибилася з сил. Вона опустилася на траву, кинула поруч кошик і втомлено видихнула:

— Усе, не можу більше. Хоч гриби лишай, руки відвалюються. Сідай і ти, голубонько, ти ж ледве тримаєшся.

Незнайомка насилу опустилася поруч.

— Спина дуже болить, — прошепотіла вона…