Ніч опустилася на велике місто важкою мокрою тканиною. Дощ бив у шибки так, ніби хтось надворі з силою жбурляв у вікна пригорщі холодної води. Я сиділа у вітальні перед розкритим ноутбуком і не розуміла...
Степан Ілліч побачив доньку в автобусі з маленьким Назаром на руках і зупинився так різко, ніби дорогу йому перегородило не живе обличчя, а тінь із того життя, про яке він намагався не думати. Оксана...
Лариса Семенівна сиділа у вузькій приймальні нотаріальної контори й так міцно тримала сумку, ніби той ремінець був останньою мотузкою над прірвою. Їй здавалося: варто їй зараз відпустити цю річ — і разом із нею...
Сніг валив густо й неквапно, ніби хтось згори витрушував над містом безкраю білу ковдру. Нічні вулиці порожніли одна за одною; під ліхтарями кружляли пластівці, осідали на зупинкових павільйонах, на дахах рідкісних машин, на дротах...
Мирон і Дарина встигли прожити чоловіком і дружиною зовсім недовго. Одразу після весілля вони переїхали до квартири, що дісталася Миронові від бабусі. У ній усе було старе й уперто трималося за минуле: потьмянілі стіни,...
Ранок був таким низьким і сірим, що здавалося: день іще не почався, а вчорашній вечір ніяк не може згаснути. Над дахами висіла мокра імла, ліхтарі на привокзальній площі світили блідо, ніби втомилися за ніч...
Олеся відчинила двері плечем, бо пальці майже не слухалися. Ключі дзенькнули об одвірок, сумка зісковзнула з ліктя, у долонях стояв тупий, в’язкий біль — такий буває після довгого чергування, коли перестаєш розуміти, де закінчується...
Недільний ранок у зйомній квартирі-студії був такий тихий, що навіть чайник на плиті шипів упівголоса. Марина вже потяглася до горнятка, Богдан сидів за маленьким столом у домашній футболці й жував бутерброд, коли вхідні двері...
