Бабуся врятувала чотирьох вовченят — і через роки вони віддячили їй так, що ніхто не міг повірити..

Соломія, дізнавшись про смерть батька, не раз просила матір переїхати до неї. Казала, що самій у селі важко й небезпечно, що поруч будуть рідні, допомога, турбота, звичайні людські розмови вечорами. Орися слухала, дякувала, намагалася заспокоїти, та щоразу відповідала відмовою. Поїхати означало залишити не просто стіни. Тут були прожиті її роки, тут лежали радість і горе, тут кожен кут знав голос чоловіка. Соломія не сердилася, але тривога ховалася в кожному дзвінку, і після таких розмов Орися довго стояла біля вікна, дивлячись на порожню вулицю.

Самотність оселилася поруч, однак село не дало їй зімкнутися навколо Орисі остаточно. Сусіди зазирали через хвіртку: спитати, чи не треба води, чи не принести дров, чи не підправити хиткий паркан. Орисю пам’ятали як учительку — сувору, вимогливу, але справедливу й добру. Дехто з дорослих людей, давно вже сам ставши батьками, при зустрічі з нею мимоволі випрямляв спину, ніби знову опинявся біля шкільної дошки й чекав, похвалять його чи попросять повторити правило.

Найчастіше приходив Мирон, її колишній учень. Колись він червонів перед класом і м’яв у руках крейду, не наважуючись почати відповідь, а тепер виріс у кремезного мовчазного чоловіка, звиклого до лісу, негоди й мисливських стежок. Утішати словами він не вмів, зате завжди знаходив діло. Рипнули двері — Мирон приносив завіси й мастило. Потекла покрівля над сараєм — з’являвся з драбиною та інструментом. Повернувся з лісу з здобиччю — лишав Орисі трохи м’яса, коротко кидаючи, що їй згодиться. У його допомозі не було жалісливого зітхання, тому приймати її було легше.

Одного разу Мирон зупинився біля її хвіртки не так, як зазвичай. Він тримав перед собою стару куртку, згорнуту глибоким вузлом, і всередині того темного згортка щось живе неспокійно ворушилося. Орися вийшла на ґанок, прикрила очі долонею від тьмяного світла й почула тонке, жалібне скавчання. Мирон обережно розгорнув тканину. На підкладці тулилися одне до одного четверо маленьких пухнастих звірят із темними намистинками очей і слабкими лапками. Вони виглядали такими голодними й беззахисними, що в жінки защеміло під серцем…