Батьки чоловіка замкнули вагітну невістку в лазні й поїхали на тиждень, але після повернення на них чекала несподівана картина

— Ти в нотаріуса сидиш чи в прокуратурі? — спитав він уже в салоні.

— Я просто твоя донька, — відповіла вона, і тільки тепер її почало бити великим тремтінням.

Оксана поклала долоню на живіт.

Спазм скрутив м’язи втретє за десять хвилин. Вона подумки попросила пробачення не в чоловіка і не в долі, а в тієї крихітної людини всередині, якій дісталося все це. Самотня сльоза скотилася по скроні.

На цьому слабкість закінчилася.

На території санаторію біля солоного озера вечоріло. Пахло сіллю, полином і лікувальною грязюкою.

Галина Петрівна відсунула склянку з вітамінним напоєм, зняла на телефон порцію дієтичного супу, потім захід сонця над водою і, нарешті, своє вдоволене обличчя.

— Пішло. Нехай милується нашим культурним відпочинком.

— Ага, — озвався Степан Васильович, неквапливо відламуючи окраєць від житнього хліба. — І заразом переоцінить свою поведінку. Певно, сидить тепер, дується в темряві. Тарас приїде й випустить. Він сьогодні з поля мав бути.

Телефон свекрухи дзенькнув. Вона прочитала й підібгала губи.

— Не приїде. Пише: до кінця тижня на жнивах, три машини на ремонті.

Степан Васильович відклав хліб.

— Галю, подзвони Людці, нехай відімкне.

— Ще чого. На всю вулицю осоромитися, — вона вже набирала синові відповідь. — Нічого з нею не станеться. Посидить до нашого приїзду, виховається…