Батьки отримали з армії запечатану труну з позначкою «не відкривати». Відкрили — і зблідли…

— Подивіться на неї! — не витримав Артем. — Вона знову під цією гидотою!

— Моя донька таким не займається, — холодно відрізав Бєляєв. — Вона спокійна, чиста дівчина. Це ти довів її своїми причіпками. Вона тепер без заспокійливих не може.

— Заспокійливих? — Артем аж задихнувся від обурення. — Тоді поїхали до лікарні. Нехай зроблять аналізи, і подивимося, що це за «заспокійливі».

— Слідкуй за язиком, — процідив тесть.

Того вечора він забрав Леру до себе. Перед відходом порадив Артемові менше говорити зайвого.

Артем і не став влаштовувати розмов. Він подав на розлучення й повернувся до гуртожитку.

Після цього життя перетворилося на постійний тиск. Начальник чіплявся до нього з будь-якого приводу. Лера ж ходила містечком і розповідала, що колишній чоловік виявився жорстоким, що одружився з нею тільки через її батька, що вона бідна нещасна жертва. Про себе вона, звісно, мовчала.

Одного разу Артема зупинила Міла, колишня подруга Лери. Вона довго м’ялася, потім усе-таки сказала:

— Я здивувалася, коли дізналася, що ти на ній одружився. Ти ж наче нормальний хлопець.

— А що не так?