Батьки отримали з армії запечатану труну з позначкою «не відкривати». Відкрили — і зблідли…

— спитав він, поклавши знахідку перед нею.

Вона розгубилася, але швидко взяла себе в руки й розсміялася.

— Та кинь. Це дурниці. Майже як вітамінки.

— Щоб я більше цього не бачив, — жорстко сказав Артем.

— Слухаюсь, командире, — грайливо відповіла вона.

Але всерйоз його слів не сприйняла.

Після цього в домі дедалі частіше спалахували сварки. Артем повертався зі служби й заставав дружину в стані, який неможливо було пояснити втомою чи поганим настроєм. Вона то сміялася без причини, то плакала, то говорила дивні речі, то ставала злою й грубою.

Одного разу він зірвався. У гарячці, не впоравшись із гнівом і розпачем, ударив її по обличчю. Лера ніби миттю прийшла до тями, заплакала й схопилася за телефон. За короткий час у квартирі з’явився її батько.

Сергій Вікторович увійшов так, ніби вже виніс вирок.

— Ти на мою доньку руку підняв?