Чоловік думав, що вона міцно спить… Але те, що вона почула за дверима, змінило все

У передпокої зависла важка гулка тиша. Лише цокав на тумбочці годинник, відраховуючи крах зрадницької брехні. Лікар поправив окуляри, зблід і тихо відступив до вхідних дверей.

— Я… я бачу, тут ситуація не лише медичного характеру, — пробурмотів лікар. — Я не складатиму фальшивий медичний висновок. Вибачте.

— Зачекайте, лікарю, — жорстко зупинила його Галина Миколаївна. — Ви зафіксуйте, зафіксуйте, що пацієнтка цілком адекватна, а ось ці двоє займаються вимаганням і отруєнням.

Лікар швидко кивнув, вискочив на сходовий майданчик і збіг сходами вниз. Павло стояв, притулившись спиною до вішалки. У його очах більше не було ні лагідності, ні поблажливої фальші. Лише липкий панічний страх перед розплатою й ганьбою.

Із дитячої кімнати несміливо виглянула Соня. Марина відразу підійшла до доньки, затулила її собою й суворо промовила:

— Пашо, забирай свою подругу й забирайся з мого дому. Просто зараз.

— Маришо, — промимрив Павло, роблячи крок уперед і молитовно складаючи руки. — Маришо, люба, мене змусять. У мене борги, мене вб’ють ці люди з комерційного кооперативу. Зрозумій, я заради нас.

— Не смій прикриватися нами, — голосно й владно перебила його Марина. — Ти продав мою пам’ять, ти труїв мене, ти лякав нашу дитину. Геть із моєї квартири.

— Пашка, — важко промовила Галина Миколаївна, і в її голосі прозвучало стільки болю й відрази, скільки може відчувати лише мати, що втратила гордість за свою дитину. — Збирай свої речі. Віднині в мене немає сина. Забудь дорогу до мого дому.

Тамара Вікторівна, не гаючи часу, вже хапала свою валізу й пальто, лаючись крізь зуби. Павло, судомно ковтаючи повітря, кинувся до спальні, згріб в оберемок свої сорочки й костюм і, не сміючи підвести очей на матір і дружину, вискочив услід за своєю спільницею. Двері гучно грюкнули…