Чоловік думав, що вона міцно спить… Але те, що вона почула за дверима, змінило все

— Проходьте, лікарю, — солодко промовив чоловік. — От хворій знову здається, що навколо змова. Свекруха навіть приїхала, намагається її заспокоїти, але ви ж розумієте, стан критичний.

Молодий дільничний лікар із потертою шкіряною валізою невпевнено переступив поріг. За його спиною Павло скорчив скорботну міну, а Тамара Вікторівна з удаваним спокоєм поправляла краї свого синього фартуха, готуючись дати потрібні свідчення про стан господині.

— Добрий день. — Лікар зам’явся біля вішалки, поправляючи окуляри з товстими лінзами. — Мені тут Павло Андрійович повідомив, що в пацієнтки спостерігаються гострі психотичні стани, провали в пам’яті, агресія до членів родини.

— Які стани, юначе? — Галина Миколаївна підвелася зі стільця, мов монолітна скеля, і затулила собою Марину. Її голос пролунав так грізно, що лікар мимоволі ступив назад. — На кого ви наговорюєте? На матір малої дитини, дипломованого фахівця?

— Я… Мені повідомили родичі, — залепетав лікар, переводячи розгублений погляд із матері на сина.

— Родичі? — Галина Миколаївна зробила крок до Павла. — Оцей родич разом зі своєю… квартиранткою труїть мою невістку. Подивіться на неї. Мариночко, покажи документи лікареві.

Марина спокійним твердим кроком підійшла до книжкової шафи, відсунула важкий том енциклопедичного словника й дістала синю папку. Документи на право власності й бабусин заповіт були в повному порядку.

Потім вона витягла з кишені квитанцію про прийом цінностей і маленький скляний флакон без етикетки, який устигла непомітно змахнути зі столу Тамари Вікторівни, поки та відволіклася.

— Ось, лікарю, — промовила Марина абсолютно чистим, глибоким і рівним голосом, у якому не було ані краплі божевілля. — Я підозрюю, що це сильне снодійне або інший седативний засіб. Його підливають мені в чай без мого відома вже два тижні. Я готова просто зараз поїхати з вами до незалежної лабораторії й здати кров на токсикологічний аналіз.

Обличчя Тамари Вікторівни миттєво змінилося. Уся її удавана лагідність випарувалася, поступившись місцем злій прихованій досаді. Вона різко повернулася до Павла.

— Ти ж казав, що вона нічого не тямить, що вона овоч.

— Томо, мовчи, — гаркнув Павло, збліднувши до синяви.

— Ні, не мовчатиму. — Баба зірвалася, розуміючи, що план валиться. — Ти мені золоті гори обіцяв, казав, квартиру продамо, борги твоїм баригам віддамо, а решту поділимо. Я на тебе свій час гробила, цій дурепі краплі капала, а ти навіть документи знайти не зміг…