Чоловік оголосив про свій відхід до іншої просто за столом, але відповідь дружини виявилася для нього несподіваною

— А ще ти наполіг на плаваючій ставці. Казав, що так вигідніше, що ринок стабільний, що я дарма хвилююся.

Ольга витримала паузу.

— Ставка зросла. Минулого місяця платіж перерахували. Завтра з твого рахунку спишуть не сорок тисяч, як ти думаєш, а п’ятдесят дві тисячі триста сорок.

Денис різко випростався.

— Скільки?

— П’ятдесят дві тисячі триста сорок.

— Не може бути.

— Можеш перевірити. Сповіщення прийшло у вівторок. Ти його, мабуть, змахнув, коли грав.

Денис схопив телефон. Пальці ковзали по екрану, лишаючи жирні сліди після їжі. Він довго гортав повідомлення, потім знайшов потрібне.

Прочитав.

Барва почала сходити з його обличчя повільно, плямами. Святковий рум’янець змінився сірим відтінком.

— П’ятдесят дві… — прошепотів він. — Це банк винен. Зовсім знахабніли.

— Банк виконує договір, який ти підписав.

Ольга записала першу суму в стовпчик.

— Мінус п’ятдесят дві тисячі триста сорок.

Вона не дала йому часу оговтатися.

— Друге. Машина. Той самий чорний кросовер, біля якого ти любиш затримуватися біля офісу, щоб усі бачили, на чому ти приїхав.

— Машину не чіпай, — різко сказав Денис. — Це моє. Я на ній їжджу у справах. Вона мені потрібна. Це статус.

— Статус починається тоді, коли річ належить тобі, — відповіла Ольга. — А твоя машина належить банку. Ти взяв її без першого внеску. Бо накопичувати, за твоїми словами, нудно, а жити треба красиво.

Світлана обережно опустила телефон на коліна.

— Страховка закінчилася тиждень тому, — продовжила Ольга. — Я її не продовжувала. Це ще сто тисяч, яких у мене не було. А якщо страховки немає, банк підвищує ставку за автокредитом. Умова є в договорі, дрібним шрифтом, на тій сторінці, яку ти не став читати.

Денис завмер….