Чоловік відмовився дарувати дружині подарунок, але запросив її свекруху та сестру на застілля

Та Ірина вже вчепилася йому в комір сорочки довгими пальцями з бездоганним манікюром.

— Пішли, пішли, — процідила вона крізь зуби.

Вони виштовхали Артема, який опирався й щось бурмотів, за двері. Замок коротко клацнув. Оксана залишилася сидіти на кухні. Вона спокійно ввімкнула чайник. Вода зашуміла, наповнюючи кімнату затишним домашнім звуком.

Зі сходового майданчика почали долинати звуки. Дуже цікаві, пізнавальні звуки. Глухий удар чогось шкіряного, ймовірно, сумки Світлани Петрівни, об щось м’яке, ймовірно, плече Артема.

— Ай, мамо, ти що, з глузду з’їхала? Каблучкою дряпаєшся.

— Я тобі дам маркетинг, жлобино безсоромна! — гучно басив голос свекрухи на весь проліт. — Ти ганьбиш прізвище. Ти перед своєю бабою осоромився, а нас узагалі за дуреп виставив.

— Ай, Іро, ти куди ще каблуком лізеш? Болить.

— Це тобі за бензин, який ми до вас спалили, — верещала зовиця. — Запросив, бенкет обіцяв.

Оксана насипала в чашку ароматного зеленого чаю, залила окропом, спостерігала, як чаїнки повільно й красиво розгортаються в гарячій воді. У під’їзді тривала виховна робота.

Артем уже не сперечався, лише глухо відбивався й жалібно скиглив, переміщаючись, судячи зі звуків шаркаючих підошов, дедалі ближче до прольоту першого поверху. Світлана Петрівна читала лекцію про те, хто в домі має бути чоловіком, а хто — шматком ганьби. Ірина додавала до розмови фізичні аргументи.

За п’ять хвилин двері до квартири різко відчинилися. На порозі стояли Світлана й Іра, важко дихаючи, з розпатланими зачісками, але з явним виразом глибокого морального задоволення на обличчях.

— Ми поїхали, — кинула свекруха, поправляючи шубу, що збилася набік. — Робити тут нічого, а цей економіст хай на килимку посидить, подумає над своєю поведінкою.

— До побачення. Щасливо залишатися.

Ірина поправила спідницю й першою рушила до ліфта. Двері зачинилися.

Минуло ще хвилин десять. Оксана встигла допити чай, коли замок нерішуче заскреготів. У передпокій боком протиснувся Артем. Краватка з’їхала на спину. Волосся стирчало сторчма. На лівій вилиці червоніла свіжа смуга, напрочуд схожа на слід від застібки жіночої сумки.

Він сутулився, ховав очі й узагалі намагався займати в просторі якомога менше місця. Він пройшов повз кухню, навіть не повернув голови в її бік, мовчки зник у ванній, зачинивши за собою двері на клямку. Звідти почувся шум проточної води. Змивав сліди свого управлінського краху.

Оксана всміхнулася. Вона прибрала два пухкі конверти від родичок чоловіка до кишені кардигана. Грошей там було більш ніж достатньо, щоб купити собі ті самі золоті сережки, на які вона задивлялася останні пів року.

Вона відрізала собі ще один апетитний шматок вишневого бенто-торта, підчепила солодку начинку виделкою й зі щирою насолодою відправила до рота.

«З днем народження мене», — подумала вона. З чудовим днем народження.