Чоловік відмовився дарувати дружині подарунок, але запросив її свекруху та сестру на застілля

— Подарунок на день народження — це звичайнісінький маркетинговий лохотрон, Оксано. Гроші на вітер. Усілякі ці пилозбірники, брязкальця, сертифікати на масаж — чистісіньке виманювання коштів у населення. Я в цьому цирку брати участь відмовляюся.

Оксана завмерла біля раковини. Струмінь теплої води бив просто в центр перевернутої чашки. Бризки летіли на всі боки, осідаючи дрібними краплями на рукавах її домашньої сорочки. До дня народження залишалося рівно два тижні. Вона вимкнула кран, повільно витерла руки вафельним рушником. На кухні гудів холодильник, а з дитячої долинало тихе бурмотіння шестирічного Мишка, який захоплено збирав конструктор.

— Тобто подарунка не буде, Артеме? — уточнила вона, акуратно складаючи рушник в ідеальний квадрат.

— Я ж російською мовою пояснив.

Артем проковтнув шматок м’яса й запив його вишневим нектаром просто з картонного пакета.

— Треба бути вищими за цю споживацьку мішуру. У нас бюджет, треба думати про капітал. Збираємо мені на нову машину. Без образ. Ти сама казала, що пора міняти цю нашу розвалюху.

Він відрізав ще один шматок м’яса, відправив його до рота й уткнувся в екран смартфона, усім своїм виглядом показуючи, що аудієнцію завершено. Головний економіст сім’ї виніс свій вердикт, і оскарженню він не підлягає.

— Без образ, — луною повторила Оксана. — Дорослі люди, капітал, я тебе почула.

Вона підвелася, підійшла до холодильника й розчахнула дверцята. Світлі полиці були забиті продуктами, купленими в суботу.

— Знаєш, Артеме, ти абсолютно маєш рацію.

Її голос звучав неймовірно м’яко.

— У нас бюджет, раз ми такі раціональні, давай доведемо цю логіку до ідеалу.

Чоловік відірвав погляд від телефона. У його очах майнула підозра, як у бездомного кота, якому замість сосиски простягають огірок.

— У сенсі?

— У прямому. Ти щомісяця переказуєш мені фіксовану суму на продукти — 20 000. Решта — моя зарплата. Мишко їсть небагато. Я теж. Основна стаття витрат — це твій апетит.

— Я мужик, я годувальник, мені м’ясо потрібне, — негайно настовбурчився Артем, передчуваючи замах на святе.

— Ніхто не сперечається.

Оксана дістала прозорий пластиковий контейнер і показово переклала до нього залишки сиру з відкритої упаковки.

— Тому від завтрашнього дня ми переходимо на прозору схему. Твої 20 000 — це твій особистий продуктовий фонд на місяць. Я виділю тобі другу полицю згори. Це твоя територія. Мої гроші йдуть на мене й Мишка. Ми харчуємося зі своїх полиць. Справедливо.

Артем пирхнув, розслабивши плечі. Ідея здалася йому не просто безпечною, а навіть вигідною. У його системі координат 20 000 здавалися сумою астрономічною, на яку можна закупити половину супермаркету й жити приспівуючи. Він ніколи не вникав, скільки коштують капсули для прання, туалетний папір, кілограм хорошого вершкового масла чи ті самі стейки.

— Та без проблем, — він усміхнувся. — Домовилися, побачиш, я ще й заощаджу. Тільки не лізь потім на мою полицю по ковбасу.

— Не полізу, — пообіцяла Оксана.

Кутики її губ ледь помітно здригнулися.

Наступного дня на кухні утворилася невидима, але бетонна межа. Друга полиця холодильника, гордо віддана Артемові, спочатку мала розкішний вигляд. Він особисто взяв гроші із сімейного бюджету й сходив до гіпермаркету. Забив її двома палицями копченої ковбаси, величезним шматком свинячого окосту, банкою маринованих огірків, пельменями елітного ліплення й чомусь трьома банками шпротів.

Оксана лише мовчки спостерігала, як він із гордістю викладає свої трофеї. Вона ретельно перерахувала чеки, які він недбало кинув на стіл. 11 700. Понад половина місячного ліміту розчинилася вже за перший похід.

— Дивись і вчися, як треба розпоряджатися фінансами, — похвалився Артем, зачиняючи дверцята.

Почалися суворі будні роздільного харчування. Перші три дні Артем жив як король монополії. Він демонстративно смажив собі свинину вечорами, нарізав товстими кружальцями ковбасу й поїдав усе це під ролики на Ютубі. Оксана по свій бік барикад варила легкі супи, готувала Мишкові молочні каші, запікала курячу грудку з овочами.

Арифметика Артемового шлунка зіткнулася з реальністю на п’ятий день. Чудеса фермерської думки скінчилися швидше, ніж бензин у спорткарі. Ковбаса зникла в надрах чоловіка, залишивши по собі лише самотню мотузочку.

На восьмий день Артем відчинив холодильник і довго, задумливо дивився на свою полицю. У тиші кухні було чути, як тужливо подзенькують шпроти всередині консервної банки. Оксана сиділа за столом і перевіряла зошити з англійської мови за третій клас. Вона підробляла репетиторством вечорами…