Сестра була певна, що я не наважуся виставити її сім’ю, але я знайшла несподіваний вихід
«Марино, ну ти чого в дверях завмерла? Заходь, не чужа ж. Паша он картопельки насмажив, зараз повечеряємо».
Марина мовчки дивилася на чоловічі черевики сорок п’ятого розміру, недбало кинуті просто посеред коридору її власної квартири. Поруч валявся дитячий самокат, що впирався колесом у свіжі, ще місяць тому поклеєні шпалери. Із кухні тягнуло дешевим тютюном, смаженою цибулею та перегаром.
На порозі кухні стояла її молодша сестра Оксана в домашньому халаті з рушником на голові й із цілком безтурботним виглядом. За кухонним столом на стільці, який Марина купувала спеціально під колір гарнітура, сидів огрядний лисуватий чоловік у розтягнутій майці. Він колупав виделкою в пательні й навіть не повернув голови в бік господині.
«Оксано, хто це?» — голос Марини пролунав глухо; вона навіть не зробила спроби роззутися.
«Та я ж кажу, це Паша, мій цивільний чоловік. Ми вирішили з’їхатися».
Оксана всміхнулася так, ніби повідомляла про купівлю нового чайника. «Дітям потрібен батько, сама розумієш, а Пашка — чоловік хазяйновитий».
«З’їхатися? Сюди?» Марина нарешті переступила через черевики й пройшла на кухню.
У мийці горою лежав брудний посуд. На столі — порожня пляшка, попільничка, набита недопалками, і липкі плями від розлитого соку. «Оксано, місяць тому я пустила тебе на тиждень, бо твій колишній чоловік виставив тебе за двері після розлучення. Ти клялася, що знайдеш роботу й винаймеш житло». Чоловік за столом перестав жувати, шумно відсунув пательню й подивився на Марину спідлоба.
«Слухай, хазяйко?» — хрипко кинув він. «Ти чого з порога ґвалт здіймаєш? Оксана у себе вдома, вона тут прописана».
«Оксана тут не прописана», — відрізала Марина, дивлячись йому просто у вічі.
«Це моя квартира, я купила її сама, а ви обоє збирайте речі й з’їжджайте. Просто зараз». Оксана сплеснула руками.
Обличчя її вмить почервоніло, а голос зірвався на вереск. «Ти що верзеш? Куди я з трьома дітьми проти ночі піду? На вулицю? У замет? Маринко, ти зовсім уже зі своїми грошима зачерствіла? У тебе своя трикімнатна квартира є. Нащо тобі ця? Живеш як пані, а рідна сестра з племінниками, значить, має по вокзалах тинятися?»
Із кімнати, приваблені криком, вискочили діти: восьмирічний Кирило, шестирічна Соня й молодший, трирічний Данилко, обличчя якого було вимазане шоколадом.
Соня тримала в руках надкушений фломастер. Марина кинула погляд углиб кімнати й відчула, як усередині все стискається. Світлий ламінат був розписаний синім фломастером.
На дивані валялися крихти й шматки печива, а штори були зав’язані вузлом. Її квартира. Її прихисток, який вона купила, відкладаючи кожну копійку з двох робіт, економлячи на відпустках і новому одязі.
Вона здавала її, щоб швидше закрити кредит, а коли орендарі з’їхали, вирішила зробити косметичний ремонт. Освіжити для наступних квартирантів. І тут зателефонувала в сльозах Оксана…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
