Свекруха вирішила влаштувати Оксану буфетницею й забрати її машину

— Покладіть ключі на стіл, Оксано, і документи на машину теж. Сьогодні вони вам не потрібні, а мені треба на ринок. До Марини по розсаду.

Голос свекрухи вібрував на таких високих частотах, що плющ на підвіконні перелякано здригнувся, наче його проморозило аж до самого коріння. А кіт Барсик, який зазвичай був найгучнішим у родині, лише беззвучно розтулив рота.

Ксюша спокійно відпила кави зі своєї улюбленої жовтої чашки. Ранок вівторка почався в найкращих традиціях сімейного цирку.

— Доброго ранку, Світлано Петрівно. — Ксюша обережно поставила чашку на стіл. — До ринку ходить маршрутка номер 18, а моя машина їде на роботу разом зі мною всередині.

Свекруха невдоволено стулила губи й нависла над кухонним столом, нагадуючи розлюченого ховраха в строкатому плащі.

— Дивлюся я на тебе, невістко, і дивуюся. До краю знахабніла зі своїми начальницькими замашками.

Світлана Петрівна тицьнула пухким пальцем у бік вікна, де на парковці свіжим лаком виблискував новенький сріблястий кросовер.

— Жінка за кермом такого звіра — курям на сміх. А мій Вітюнь, мій рідний син, твій чоловік, між іншим, їздить на старій розвалюсі. Перед сусідами соромно. Люди дивляться й шепочуться, що дружина мужика під каблук загнала.

У цю мить сам підкаблучник Вітя ввалився на кухню. Він на ходу застібав сорочку й позіхав так широко, що ризикував вивихнути щелепу. Вітя був порядним хлопцем. Він мав вправні руки й працював майстром із ремонту побутової техніки в розташованому неподалік сервісному центрі.

Його стара машина, схожа на іржаву праску на колесах, справді більше часу стояла у дворі, виконуючи роль складу запчастин для пральних машин, ніж їздила. Вітю це цілком влаштовувало. До роботи йому було всього десять хвилин неквапливої ходи.

— Мамо, чого ти знову з самого рання завелася? — сонно пробурмотів Вітя, протискаючись до чайника. — Нормальна в мене машина. Я вчора генератор перебрав. Працює майже як годинник, тільки заводиться через раз. І глушник відвалюється, зараза.

— Тихо, простачок, — огризнулася любляча мати. — Я про твою гідність дбаю. Дружина має бути за чоловіком як за кам’яною стіною. А у вас що? Вона їздить, як пані, а ти так, тьху.

Ксюша спокійно витерла губи серветкою. Вона схопила сумочку і, проходячи повз свекруху, спритно вихопила ключі з-під руки, якою та намагалася їх накрити.

— Світлано Петрівно, гідність вимірюється не маркою машини, а вмінням не пхати носа в чужі справи й стукати перед тим, як увійти. Вітю, я переказала тобі гроші на картку. Бензин для твого звіра теж оплачено на тиждень наперед. Повернуся ввечері, як завжди.

Вхідні двері грюкнули. Ксюша поспішила вниз сходами, залишивши свекруху кипіти на кухні, мов забутий на плиті чайник.

Конфлікт через машину тягнувся вже пів року, відколи Ксюша отримала підвищення й ключі від того самого кросовера. Машина була не просто засобом пересування, а робочим інструментом. Ксюша керувала відділом закупівель мережі господарських магазинів. Їй доводилося гасати всім містом, перевіряти постачальників і розв’язувати питання з бракованим товаром.

Але в картині світу Світлани Петрівни це було якось неправильно, порушувало закони природи. Світлана Петрівна вміла водити машину, але воліла, щоб її возили інші. Не треба платити за бензин. Для гаманця легше.

Її стара машина, що лишилася від покійного чоловіка, давно згнила в гаражі. І це було чудовим аргументом, який дозволяв їй регулярно вимагати, щоб її возили по магазинах, на дачі до подруг та в інших невідкладних справах державної ваги.

Якщо раніше Вітя, крекчучи й лаючись, заводив свою розвалюху, аби возити матір, то тепер вона вимагала виняткового комфорту сріблястого кросовера. Ксюша пару разів погодилася, але коли свекруха спробувала завантажити до багажника три мішки гною для маракуї, яку вона вирощувала на балконі, лавочку закрили назавжди.

Відтоді невістку оголосили ворогом номер один і вискочкою, а свекруха розпочала хрестовий похід за відновлення патріархату в межах їхньої квартири.

Минув тиждень. Тиск посилювався, набуваючи химерних, а часом і комічних форм. У середу ввечері Ксюша повернулася додому й виявила у вітальні засідання ради в повному складі. Цього разу свекруха прийшла не сама, а з групою підтримки. Вона сиділа на дивані в оточенні вірних соратниць — сусідки тітки Галини й двоюрідної сестри Людмили. На столі гордовито стояла миска з м’ясними пиріжками…