Чоловік вирішив поселити в нас свою маму на час моєї декретної відпустки. Сюрприз, який чекав на нього в перший день довгоочікуваної відпустки

— Як додому, Паш? Тато вже унітаз відкрутив. Ти ж хотів перезавантаження, хотів «хоч греблю гати часу». От і розважайся. Мама он тобі фартух уже дістала, допомагатимеш їй після того, як із трубами закінчите.

— Та не хочу я труби! Я хотів у приставку грати, а щоб ти нам їжу носила! — у відчаї вигукнув Павло й тут же осікся, зрозумівши, що сказав це вголос при всіх.

У коридорі повисла важка, густа пауза, яку порушувало тільки рівне муркотіння Бармалея.

Леонід Борисович повільно, дуже повільно опустив розвідний ключ. Обличчя його втратило добродушно-дурнуватий вираз, і він став схожий на бульдозер, який щойно помітив перед собою кволий парканчик.

— Ага, ось воно що, — протягнув тесть, насуваючись на Павла. — То ти, шмаркачу, вирішив мою доньку, яка на восьмому місяці, в прислугу записати? Щоб вона навколо вас із мамою хороводи водила, поки ти джойстик нагладжуєш?

Павло втиснувся в стіну.

Зінаїда Аркадіївна, до якої нарешті дійшов увесь трагізм ситуації, подивилася на сина так, ніби бачила його вперше.

Їй раптом стало кришталево ясно: цей телепень не підготував для неї комфортного плацдарму. Він просто ляпнув дружині якусь дурню, дружина викликала підмогу в особі своїх батьків, а тепер вона, Зінаїда, опинилася в епіцентрі побутових розбірок, де їй реально загрожує чистити гігантську каструлю картоплі.

— Ти ідіот, Пашо, — констатувала Зінаїда Аркадіївна.

Голос її був сухий і безжальний. Вона різко розвернулася, вхопила свою подряпану леопардову валізу за ручку.

— Мамо, ти куди?