Чоловік вирішив поселити всю свою рідню в моєму домі, не підозрюючи, що я вже знаю, кому дзвонити

— Ти ставиш мені умови?

— Я захищаю своє. У тебе вибір простий: вони їдуть протягом тижня, або я подаю на розлучення й добиваюся їхнього виселення офіційно.

Павло дивився на неї так, ніби бачив уперше.

— Ти стала жорстокою.

— Ні. Я стала уважною до того, що зі мною роблять.

З-за дерев долинув різкий голос Галини Іванівни. Вона йшла до них швидко, підбираючи довгу спідницю, обличчя перекошене гнівом.

— Я все чула! — викрикнула вона. — Розлученням лякаєш? Сім’ю руйнуєш? Я одразу сказала: не можна було тобі довіряти.

— Мамо, — Павло ступив до неї. — Не треба.

— Мовчи! — вона відмахнулася. — Вона хоче вигнати нас, твою кров, твою матір. Вистав її сам. Нехай іде куди хоче, раз їй сім’я не потрібна.

Леся більше не сперечалася. Розмова зі стіною забирала сили й нічого не змінювала. Вона розвернулася й пішла назад до дому. За спиною свекруха кричала прокльони, Павло намагався її заспокоїти, але Леся не озирнулася.

Удома вона піднялася в кабінет, забрала ноутбук, портфель і найважливіші речі: кілька комплектів одягу, косметику, зарядки, документи. У вітальні вся рідня вже зібралася, ніби на виставу. На обличчях читалася ворожість, але й тривога теж.

— Я їду, — сказала Леся. — У вас є сім днів, щоб звільнити мій дім. Наступного понеділка я повернуся. Якщо ви лишитеся тут, я викличу поліцію та судових виконавців. Далі все буде офіційно.

Павло розтулив рота, але мати випередила його.

— Котися. Без тебе спокійніше. Цей дім тепер наш, а ти сама відмовилася від сім’ї.

Леся всміхнулася — втомлено, майже беззвучно.

— Побачимо, чий він.

Вона вийшла, сіла в машину й поїхала до Христини. Їй потрібне було місце, де можна не озиратися на кожен звук. І людина, яка не стане переконувати її потерпіти заради чужої зручності.

Поки машина виїжджала з містечка, Леся не дивилася в дзеркало заднього виду. Вона боялася побачити дім і здригнутися. За останню добу він став схожий на людину, яку тримають силоміць: вікна розчинені, двір засмічений, чужі голоси всередині. Та вона знала, що повернеться. Не як прохачка, не як ображена дружина, а як господиня, в якої є строк, план і свідки…