Чоловік вирішив розпорядитися моєю машиною без дозволу, але один дзвінок змінив ситуацію

Її дошлюбний автомобіль, куплений за кровно зароблені гроші ще до знайомства із Сергієм. Машина, з якої вона здувала порошинки з фанатизмом музейного реставратора. І цей шедевр автопрому, її особисту фортецю на колесах, чоловік добровільно вручив своїй сестрі.

Світка. Двадцять років — розуму катма. Дівчина-вітер, у голові якої замість звивин гуляв протяг.

Права вона отримала рівно три тижні тому, лише з п’ятої спроби. На одному з попередніх іспитів вона протаранила навчальні конуси з нахабством сліпого носорога. І ось цій божій кульбабці Сергій довірив кермо для марш-кидка найскладнішими гірськими серпантинами. На море.

Так, Світка педаль газу з педаллю гальма плутала частіше, ніж шампунь із бальзамом для волосся. Сергій узагалі не був підлим чоловіком. Працьовитий мужик: руки ростуть звідки треба, зарплату приносив справно.

Але в нього був один фундаментальний збій у заводських налаштуваннях — сліпа, щеняча відданість молодшій сестричці й мамі Галині Петрівні. Сам Сергій водити не вмів, за кермом його заколисувало, від вигляду дорожніх знаків починалася мігрень. Зате він свято вірив у геніальність сестри.

— На море, значить, поїхали, — криво всміхнулася Наталя. — Ну так.

Сергій нарешті відірвався від телефона, помітивши дивний блиск у очах дружини.

— Наталю, ну чого ти починаєш? У них там путівка горить, а квитки на потяг дорогі. Я, як чоловік, ухвалив рішення. По-родинному, так би мовити.

— По-родинному, — кивнула вона, дістаючи телефон із кишені халата.

Сергій — людина з кришталево чистою анкетою. Він переходив порожню путівцеву дорогу глупої ночі виключно на зелене світло світлофора. Побачивши податкового інспектора, він починав пітніти, а дільничний викликав у нього священний трепет, що межував із непритомністю.

Наталя піднесла телефон до вуха. Секундна затримка. Обличчя стало серйозним, голос — стривоженим, із нотками панікерки-громадянки…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇