Чоловік запропонував роздільний бюджет, не підозрюючи, як нові правила позначаться на його родичах

Уранці вона зварила вівсянку, додала горіхи й свіжі ягоди, налила сік і каву. Роман зробив бутерброд із дешевої ковбаси та масла й їв його всухом’ятку, запиваючи водою. Оксана після себе все прибрала й пішла, залишивши чоловіка перед порожнім стільцем. Ні докорів, ні насмішок від неї не пролунало — лише бездоганне дотримання домовленості.

Того дня працівники проходили щорічну атестацію. Андрій Павлович запросив Оксану до кабінету, пів години обговорював із нею результати й поставив найвищу оцінку. Разом із визнанням професійних заслуг вона отримала додаткову премію в п’ятдесят тисяч. Вийшовши від начальника, Оксана одразу вирішила відправити всю суму в резерв.

Обідати вона пішла з колегою й подругою Дар’єю. Оксана вибрала стейк з овочами на грилі, Дар’я — пасту з морепродуктами. За розмовою про роботу й плани на вихідні подруга спитала, як справи вдома. Почувши про окремий бюджет, вона вдавилася й довго не могла повірити, що це була ініціатива Романа.

— І як проходить ваш експеримент? — спитала Дар’я, віддихавшись.

— Другий день чудово, — відповіла Оксана. — Я купую й готую тільки для себе. Учора він їв переварені пельмені, сьогодні — сухий бутерброд. А я нарешті беру авокадо, рибу, креветки й сири, які раніше не купувала через його смаки.

Дар’я розсміялася, назвала подругу суворою, але схвалила її послідовність. Оксана заплатила за свій обід тисячу сімсот і подумала, що раніше рідко дозволяла собі хороші ресторани, бо значна частина доходу йшла на спільний стіл. Тепер економити на собі заради тих, хто оголосив її нахлібницею, вона не збиралася. Увечері до її покупок додалися свіжі устриці, багет, м’який витриманий сир, інжир і мед — ще три тисячі двісті.

Роман сидів на дивані голодний і роздратований. Удень він з’їв у робочій їдальні жирну котлету з макаронами за триста двадцять, після якої важкість у животі не минала кілька годин. Оксана тим часом відкрила устриці спеціальним ножем, розклала їх на льоду, збризнула лимоном. Багет вона злегка підсушила, поруч поклала сир, інжир і мед, а в келих налила білого вина.

Першу устрицю Оксана куштувала повільно, дослухаючись до незвичного морського смаку. Роман зайшов на кухню й зупинився: перед дружиною стояло те, що він вважав безглуздою розкішшю, а на його полиці залишалися ненависні хліб із ковбасою. Він тихо попросив припинити цей спектакль і повернути колишню систему. Оксана здивовано нагадала, що від дня його рішення минуло лише дві доби.

— Я не думав, що ти зрозумієш усе настільки буквально, — зізнався Роман.

— А яке ще значення мають слова «кожен відповідає за себе»? — спитала вона. — Поясни, що саме ти мав на увазі.

Чоловік розтулив рота, але відповідного пояснення не знайшов. Він пішов, а Оксана спокійно закінчила вечерю, вимила свій посуд і ввімкнула серіал у вітальні. Пізніше з кухні потягло горілим. Роман повернувся з яєчнею, більше схожою на чорні шматки, і з’їв її, кривлячись від кожного укусу.

У суботу Оксана вперше за три роки проспала до десятої. Вона неквапно погортала новини в телефоні, потім влаштувалася на дивані з книжкою. Роман вийшов зі спальні близько одинадцятої й лише тоді згадав, що за дві години приїдуть родичі. Він спитав, коли дружина почне готувати.

— Не почну, — безтурботно відповіла Оксана. — Це твої гості й твоя відповідальність. Хочеш нагодувати їх — готуй або замовляй доставку за свої гроші.

Роман спершу вирішив, що вона жартує. Він нагадав, що раніше стіл завжди готувала вона, але Оксана виділила головне слово — «раніше». За спільного бюджету вона витрачала спільні кошти й сили на родинний обід; тепер кожен відповідає за своїх близьких самостійно. Чоловік схопив телефон і вийшов на балкон.

Із-за зачинених дверей долинали уривки розмови. Роман намагався скасувати зустріч, але Лідія Степанівна повідомила, що вони вже виїхали й скоро будуть. Повернувшись до кімнати зблідлим, він попросив хоча б поради. Оксана назвала два очевидні варіанти: рецепти в інтернеті або ресторанна доставка.

Вартість доставки Романа налякала, однак готувати на вісьмох він не вмів. Кілька митей він метався кімнатою, потім схопив куртку й вибіг. За сорок хвилин чоловік повернувся з величезними пакетами готових і заморожених продуктів. На стіл полетіли салати в пластикових коробках, три піци, курячі крильця в паніровці, картопляні дольки, упаковки ролів і шматки торта.

Він увімкнув духовку на максимальну температуру й спробував розігріти все одночасно. На одному деку лежала піца, на другому — крильця, на третьому — картопля. Роман без кінця відчиняв дверцята, переставляв форми, обпікався й не розумів, чому краї вже чорніють, а середина лишається холодною. Зайшовши по воду, Оксана мовчки оцінила метушню й повернулася до книжки.

Рівно о першій подзвонили у двері. На порозі стояли Лідія Степанівна із сумкою контейнерів, Тарас, Ірина й троє дітей. Свекруха, відчувши запах гару, спитала Оксану, що сьогодні готувалося на кухні. Та лише привіталася, запросила всіх увійти й знову сіла на диван.

Лідія Степанівна не повірила власним очам: невістка читала, хоча гості вже були в домі, а обідній стіл залишався порожнім. Тарас з Іриною теж перезирнулися. Діти звично побігли до іграшок. У цю мить із кухні вискочив червоний і спітнілий Роман, пообіцявши, що зараз усе винесе.

Покупні салати він поставив просто в пластикових коробках. Слідом з’явилися піци з обвугленими краями й сирою серединою, крильця, частина яких згоріла, а частина не встигла розморозитися, холодний клубок картоплі й розвалені роли. Лідія Степанівна з жахом переводила погляд з їжі на сина. Вона ще не знала, що це жалюгідне частування стане першим наочним підсумком її власної поради…