Уночі до моргу доправили потонулого мільйонера, але санітарка помітила деталь, що не збігалася з офіційною версією

Людмила взялася за край простирадла двома пальцями, шорсткими від хлорки, що в’їлася в тріщини шкіри, і потягла вниз повільно, як знімають присохлу пов’язку. Під сірою тканиною відкрився комір дорогого вовняного костюма, темно-синього, з тонкою, майже непомітною смужкою.

Потім краватка, зав’язана чужим квапливим вузлом. Потім рука, складена на грудях, і на пальці масивний золотий перстень із темним каменем. Перстень вона впізнала одразу.

Сорок років тому він сидів на іншій руці, живій і теплій, і холодив їй щоку, коли Віктор забирав їй волосся за вухо. Рука була не його. У Віктора мізинець на правій руці був кривий, неправильно зрісся після волейболу.

Він ще сміявся, що тим пальцем зручно чай розмішувати. У цього чоловіка пальці лежали рівні, гладенькі, з доглянутими нігтями, і між великим та вказівним не було білого шраму, який вона колись сама мазала йому обліпиховою олією після опіку паяльником у гуртожитку, в кімнаті номер сорок. Людмила потягла простирадло вище, до підборіддя покійника, потім до чола.

Обличчя виявилося одутлим, широким, із низькими бровами. Це був зовсім незнайомий чоловік у костюмі Віктора Коваленка…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇