Чому знайдена біля могили дитина змусила жінку збліднути від жаху

Степан обережно, намагаючись не шуміти, підійшов до замкнених дверей, готуючись до найгіршого розвитку подій. Він мимоволі, підкоряючись інстинкту самозбереження, міцно поклав руку на гладеньке руків’я важкої сокири, що стояла в кутку темних сіней. «Будь ласка, швидше відчиніть, мені життєво необхідно з вами дуже терміново поговорити!» — долинув із-за зачинених дверей зриваючийся, сповнений відчаю жіночий голос.

Переконавшись, що голос жіночий, чоловік трохи розслабився й повільно відсунув важкий металевий засув. Він побачив на порозі дому вкрай змучену, тремтячу від ранкового холоду молоду жінку з темними колами під почервонілими очима. Незнайомка була вдягнена дуже просто: у потерті сині джинси й демісезонну куртку, а через плече в неї висіла пошарпана об’ємна сумка.

Вона затравлено, мов наляканий звірятко, озирнулася довкола, ніби щомиті чекала раптового нападу з-за рогу. Переконавшись, що за нею немає хвоста, вона швидко представилася черговою акушеркою Вірою Михайлівною з того самого третього пологового будинку. «Благаю, швидше впустіть мене в безпечний дім, нам треба терміново поговорити про дитину, яку ви забрали сьогодні вночі», — випалила неждана гостя.

Степан фізично відчув, як його старе серце на мить пропустило болючий удар від такої несподіваної, влучної заяви. Віра впевнено, дивлячись просто в очі господареві, додала, що чудово знає справжню таємницю походження цього дивом урятованого малюка. Вона пообіцяла пояснити справжню причину парадоксальної появи на пластиковій лікарняній бірці імені давно загиблої Оксани.

У невеликій кімнаті повисла дзвінка, напружена тиша, переривана лише важким, уривчастим диханням цілком розгублених господарів дому. Степан мовчки, не зронивши ні слова, відступив на крок убік, пропускаючи продроглу й налякану жінку всередину приміщення. Він одразу ж, не гаючи часу, надійно й щільно замкнув за нею міцні вхідні двері на всі наявні засуви й замки.

Побачивши в дбайливих руках Наталі плетену корзину з живим немовлям, Віра з величезним неприхованим полегшенням опустилася на найближчий вільний кухонний стілець. «Слава Богу, малюк живий і здоровий, я шалено боялася, що просто не встигну вас вчасно попередити», — ледь чутно, ковтаючи сльози, прошепотіла вона. Наталя інстинктивно сильніше притисла до грудей дорогоцінну корзину й підозріло запитала, що цій незнайомці потрібно від їхнього рідного онука….