Деталь під кришкою дорогого гроба, що позбавила всіх дару мови

— Сторожеві купимо випити. Ти відволічеш його, поговориш, посидиш у сторожці. А чоловіки за цей час усе зроблять.

На вокзалі вони швидко знайшли двох кремезних бездомних чоловіків. За щедру винагороду ті погодилися на дивну й небезпечну роботу. Уночі, коли місто стихло, всі вони пробралися на кладовище.

Аня в сторожці пригощала літнього охоронця, уважно слухала його розповіді й підливала йому ще, намагаючись виглядати спокійною. А Марина стояла біля могили й чекала, поки лопати дістануться до труни.

— Є! — тихо гукнув один із чоловіків, коли залізо вдарило по кришці.

Невдовзі труну витягли на поверхню.

— Дивно, — пробурмотів один із копачів. — Якась легка. Син у вас маленький був?

— Метр вісімдесят. Майже дев’яносто кілограмів, — ледь чутно відповіла Марина. — Відкривайте.

Чоловіки підчепили кришку. Дошки заскрипіли, цвяхи насилу піддалися. У яскравому місячному світлі всі троє зазирнули всередину й завмерли.

Труна була порожня.

— А де небіжчик? — першим отямився один із чоловіків.

— Утік, чи що? — нервово всміхнувся другий. — Ну що, мати, назад закопувати?

Марина стояла бліда, але вже не плакала.

— Ні. Нічого не чіпайте. Лишайте як є й ідіть. Далі я сама. Дякую вам.

Вона розплатилася з чоловіками, зателефонувала Ані, а потім викликала поліцію.

Нарядові, що прибув, Марина збивчиво розповіла все від самого початку: про різні причини смерті, про помилки в даті народження, про відмову в ексгумації, про порожню труну. Поліцейські, звісно, не надто повірили, що дві тендітні жінки самі викопали могилу. Але це вже було не головне.

Головне питання тепер звучало інакше: де тіло Іллі?