Діти залишили батька в будинку для літніх людей, не підозрюючи, яку таємницю він зберігав усі ці роки

«Домовилися», — сказав я. Він закрив книжку. «З директором?» — «Так».

«І що тепер?» Я сів. Дістав телефон. Подивився на час: пів на шосту вечора.

Набрав Михайла Васильовича. Той узяв слухавку одразу. Чекав.

«Мишку, — сказав я. — Завтра вранці. Зустрічаємося біля гаража. І знайди свого покупця. Того самого. Скажи, картина готова до продажу». «Степо», — сказав Михайло Васильович.

«Ти впевнений?» — «Абсолютно». «Він серйозна людина. Якщо домовляємося, назад дороги нема».

«Я розумію, — сказав я. — Назад дороги й так нема». Коротка пауза. «Добре», — сказав Михайло Васильович.

«Завтра о дев’ятій біля гаража». Я прибрав телефон. Григорій Павлович дивився на мене мовчки.

Терпляче чекав. «Григорію Павловичу, — сказав я, — ви вмієте зберігати секрети?» — «Двадцять п’ять років у торговельній організації, — відповів він серйозно. — Якби не вмів, давно б сидів».

Я подивився на нього. На його хитрі очі. На рум’яне обличчя.

На руки, які спокійно лежали на закритій книжці. «Завтра вранці я піду, — сказав я. — Ненадовго. Якщо хтось спитає, сплю».

«Ясно, — сказав він. — Не питаю, навіщо». «Дякую».

«Нема за що». Він знову відкрив книжку. Потім додав, не підводячи очей.

«Степане Андрійовичу». «Так». «Що б ви там не затіяли, удачі».

Я ліг. Дивився в стелю. За стіною хтось тихо розмовляв.

У коридорі пройшли кроки. Медсестра, мабуть. Берези за вікном шуміли на вітрі.

Я думав про гараж. Про картину, яка тридцять років висіла між лижами й верстаком. Тиха, непомітна, нікому не потрібна.

Думав про дядька Петра. Дивного, самотнього чоловіка, якого в родині не розуміли. Він ніколи не пояснював, навіщо збирає старі речі.

Просто збирав. Може, він знав щось, чого ми не знали. Може, просто любив красиві речі.

А може, беріг це для мене. На такий от випадок. Я заплющив очі.

Завтра о дев’ятій біля гаража. Але це було ще не все, що я знав. Бо сьогодні ввечері, поки я розмовляв із директором, мені прийшло повідомлення від старого сусіда по будинку — Сергійовича з третього поверху.

Повідомлення було коротке. «Степо, тут якісь люди ходять. Дивляться твою квартиру. З рієлтором. Питали, коли звільниться».

Я перечитав його тричі…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇