Плуг натрапив на важкий ланцюг біля річки, а його походження виявилося справжньою загадкою
Травень того року ніби забув про весну. Холодні дощі йшли один за одним, низькі хмари тижнями висіли над полями, а річка вийшла з берегів і майже на місяць сховала під каламутною водою прибережні угіддя. Богдан Ковальчук щодня дивився на затоплену землю й чекав, коли течія повернеться у звичне русло. Строки оранки вже підтискали, роботи накопичилося стільки, що спокійного сну не було ні в кого.
Місцеве сільськогосподарське підприємство переживало тяжкі часи. Нових машин не купували багато років, старі лагодили тим, що вдавалося відшукати, а заробіток людям не видавали вже третій місяць. Керівник господарства Віктор Гнатюк при зустрічі винувато розводив руками: коштів зараз немає, розрахунок буде після продажу врожаю. Працівники слухали його мовчки. До врожаю ще треба було дотягнути, а годувати сім’ї потрібно було щодня.
Богдан звик лагодити поломки дротом, виточувати відсутні деталі в знайомого майстра й виходити в поле на машині, яку давно слід було списати. Але до затримок заробітку звикнути не вдавалося. Щовечора він підраховував борги за продукти й відкладав рахунки в шухляду, сподіваючись, що наступного тижня керівництво все ж таки розрахується. Оксана економила на собі, а діти намагалися рідше просити про те, що було в їхніх однолітків.
За ранковим столом Оксана знову заговорила про гроші. Вона налила чоловікові чай у кухоль із тонкою тріщиною й поклала поруч останній шматок хліба. Вісімнадцятирічній Марині потрібна була сукня на випускний, а п’ятнадцятирічний Данило вже пів року мріяв про гірський велосипед. Діти не вередували й розуміли становище родини, але від цього Богданові було лише важче. Його невеликого заробітку ледве вистачало на найнеобхідніше, до того ж виплати постійно затримували.
— Може, все-таки спробуєш влаштуватися у великому місті? — тихо запропонувала Оксана. — Тут ми так і рахуватимемо кожну копійку.
Богдан не сперечався. У свої сорок п’ять він умів дати раду майже будь-якій сільськогосподарській машині, міг розібрати двигун і зібрати його знову, але за плечима в нього було лише професійне училище. У місті були потрібні інші фахівці, молоді й з дипломами. Він опустив очі, допив прохололий чай і вирішив бодай перевірити дальнє поле: вода там уже зійшла, а отже, можна було спробувати почати оранку.
Старий трактор завівся не відразу. Двигун кашляв, захлинався й кілька разів глух, перш ніж Богдан вивів машину з двору. Капітальний ремонт був потрібен давно, однак необхідні деталі коштували стільки, що господарство лише відкладало їхню купівлю. До берега він дістався повільно, прислухаючись до кожного стороннього звуку під капотом.
Поле вважалося важким не лише через вологий ґрунт. Колись тут була військова переправа, а пізніше через річку будували великий автомобільний міст, який через роки розібрали. Після кожного сильного розливу рибалки витягали з води то погнуту арматуру, то уламок бетонної плити, то заіржавіле залізяччя незрозумілого призначення. Тому Богдан не дивувався, коли плуг наштовхувався на черговий шматок металу.
Близько полудня під трактором пролунав такий брязкіт, що Богдан миттю прибрав газ і заглушив мотор. Плуг здригнувся й зупинився, ніби його втримала невидима рука. Механізатор зіскочив на мокру землю, пройшов уздовж борозни й побачив серед важких грудок глини товсту іржаву ланку. Потягнувши її руками, він вивільнив ще частину ланцюга — важкого, схожого на ті, якими кріплять якорі на великих річкових суднах.
Богдан приєднав до ланцюга трос лебідки, повернувся в кабіну й увімкнув знижену передачу. Дизель заревів, колеса глибше втиснулися в розмоклий ґрунт, але знахідка майже не зрушила з місця. Ланцюг натягнувся аж задзвенів, ідучи іншим кінцем під землю, і було ясно: там, у сирій глибині, щось намертво засіло в щільній глині…
