👉👉👉Уночі до Олі привезли чоловіка після ДТП разом із його вагітною коханкою, а свекруха благала врятувати сина. Та в Олі вже була своя правда

На третьому поверсі міської лікарні годинник ніби втратив звичне значення. В операційному блоці майже не відчувалася зміна часу: те саме рівне світло ламп, розмірений шум вентиляції й короткі сигнали апаратури, що стежила за чужим серцем. Наприкінці дня Лариса Миколаївна Коваленко стояла над умивальником і ретельно змивала з рук сліди щойно завершеної операції. Робота тривала три години двадцять хвилин.

Пацієнтові, шістдесятидворічному колишньому шахтареві, видалили нижню частку лівої легені. Через старі спайки втручання виявилося складнішим, ніж зазвичай, однак усе минуло без ускладнень. Руслан Олегович, анестезіолог із багаторічним стажем, уже вимикав частину обладнання й неголосно домовлявся з медсестрою про гарячий чай.

— Сьогодні ви спрацювали бездоганно, Ларисо Миколаївно, — кинув він, коли вона попрямувала до виходу.

Вона лише ледь кивнула. Такі слова Лариса відносила не до себе, а до точності зробленого: у хірургії результат або правильний, або ні, і жодною гарною похвалою помилки не прикриєш.

Після денної операції Лариса поїхала додому, залишаючись відповідальною черговою до ранку. Уже після півночі терміновий дзвінок змусив її повернутися. У порожній ординаторській чергова медсестра Олеся залишила для неї термос із кавою. Лариса налила пів кухля, але сідати не стала. Ще з часів ординатури вона звикла пити стоячи: варто було опуститися на стілець після важкої операції, як тіло негайно вимагало сну.

Внутрішній телефон спалахнув на столі. Дзвонили з приймального відділення.

— Ларисо Миколаївно? Це Інна, — почувся спокійний голос старшої медсестри. — Із траси везуть постраждалих. Зіткнулися три автомобілі.

Інна могла без тремтіння повідомити про будь-яку катастрофу, тому за її інтонацією не можна було судити про тяжкість становища.

— Перша бригада вже під’їжджає, друга буде хвилин за сім. Попередньо — множинні травми й пневмоторакс. Серед постраждалих вагітна жінка, тиск нестабільний.

— Скільки тяжких?

— Двоє напевно. Третій, імовірно, зможе пересуватися сам.

— Готуйте другу операційну. Я спускаюся.

Кава так і залишилася на столі. Лариса на ходу змінила халат і замість ліфта обрала сходи. Через три прольоти вона вже чула, як унизу розчиняються автоматичні двері, перекриваючи гулом швидкі команди персоналу.

Першу каталку вкотував молодий фельдшер. Намагаючись не збитися, він перелічував показники постраждалої: двадцять сім років, вагітність двадцять два тижні, тиск вісімдесят на п’ятдесят, пульс сто десять, множинні забої, ймовірне ушкодження внутрішнього органа. Лариса наблизилася й побачила зовсім молоде сіре від крововтрати обличчя. Русяві пасма прилипли до скроні, округлий живіт був укритий тонкою ковдрою, рука, що лежала поверх нього, ледь помітно тремтіла.

— Група крові?

— Друга позитивна, зазначена в карті.

— Негайно УЗД черевної порожнини. Ірину Василівну Дорошенко викликайте з дому, нехай їде просто сюди.

Лариса повернулася до Інни:

— Де друга машина?

— Уже заїхала у двір.

Наступну каталку доправили менш ніж за хвилину. На ній лежав кремезний чоловік у розірваній сорочці; ліворуч на грудях був нашвидкуруч закріплений повітронепроникний пластир. Він не приходив до тями. Фельдшерка повідомляла на ходу: тупа травма грудної клітки, напружений пневмоторакс, тиск дев’яносто на шістдесят, сатурація вісімдесят вісім, реакція зіниць збережена.

Лариса оглядала його так, як оглядала будь-якого екстреного пацієнта: відзначила відтінок шкіри, положення трахеї й нерівномірний рух грудної клітки. Потім погляд затримався на правому зап’ястку. Широка долоня, давній шрам після падіння з велосипеда, знайома ямочка на підборідді — ці деталі неможливо було сплутати. Перед нею лежав Павло.

Її чоловік.

На впізнавання пішло дві секунди. Потім внутрішній механізм, вихований роками роботи, відсік усе особисте…