До моргу доправили загиблого солдата, але під час огляду патологоанатом виявив несподівану деталь

Зворотну дорогу Гнатюк провів у важкому мовчанні. Його змусили передати секретні дані людям, які відкрито зацікавлені в нових втратах. Розум твердив, що вибору не було, але почуття провини від цього не слабшало.

Він знову й знову згадував власний голос, що диктував координати, і руки Руденка, які заносили їх у таблицю. За кожною цифрою тепер ввижалися склади, караули й люди, які навіть не підозрювали, що їхнє місцезнаходження вже стало товаром. Думка про Дарину пояснювала його вчинок, але не могла цілком виправдати його перед самим собою.

Удома на нього чекала несподівана картина: Дарина сиділа на кухні поруч із Бондаренком. Після зникнення тіла полковник кілька разів намагався додзвонитися до друга. Не дочекавшись відповіді, він приїхав перевірити Дарину й залишився чекати. Побачивши батька, дівчина схопилася й обійняла його.

— Тату, дядько Вітя сказав, що через роботу в тебе виникли неприємності.

Полковник відвів друга до кабінету, щільно зачинив двері й увімкнув переносний глушник сигналів.

— Де ти був? Розповідай усе і нічого не приховуй.

Олег Петрович докладно переказав дзвінок, зустріч у парку, погрози, дорогу й огляд у підземному комплексі. З кожним новим епізодом обличчя Бондаренка ставало суворішим.

— Тіло забрали не мої люди, — сказав полковник. — Невідомі показали підроблені документи й випередили групу, яку я відправив до моргу. Тепер зрозуміло, як загиблий опинився в їхньому комплексі.

— Ти розумієш, яку інформацію я допоміг їм відновити?

— Вони обіцяли вбити Дарину! Що мені лишалося робити?

— Ці люди не мають стосунку до нашої розвідки. Ми вже встановили, що за ними стоїть приватна військова структура, яка продає відомості одразу кільком замовникам. Карта містить дані про стратегічні запаси вздовж усього фронту. Якщо їх передадуть покупцям, буде знищено склади, техніку й тисячі солдатів.

Гнатюк важко опустився в крісло. До цієї миті він іще сподівався, що незнайомці перебільшували значення татуювання. Тепер йому здавалося, ніби він власними руками вчинив зраду.

— Я не знав, Вітю. Як усе виправити?

— Доведеться працювати разом із нами. Ми перехопимо канал передачі й спробуємо викрити всю мережу.

— А Дарина?

— Вона вже під охороною. Сьогодні її перевезуть у безпечне місце. Тобі ж треба й далі грати наляканого лікаря, який готовий підкорятися.

Бондаренко дістав із портфеля папку з інструкціями. Усю ніч друзі розбирали можливі репліки, умовні сигнали й правила поведінки. Уранці Олег Петрович мав повернутися до звичної роботи, ніби нічого не сталося.

Полковник кілька разів змушував його повторювати відповіді, доки тривога в голосі не почала виглядати природно, але керовано. Гнатюкові пояснили, коли не можна сперечатися, як непомітно подати сигнал і чому спроба негайно затримати шантажистів могла зірвати операцію. Від утоми злипалися очі, однак ціна помилки не дозволяла відволіктися.

Наступного дня зателефонував знайомий високий.

— Для вас з’явилося ще одне доручення. Треба впізнати солдата зі схожим малюнком на тілі.

— Ще одного? Отже, перший був не єдиним?

— Обговоримо при зустрічі. За годину будьте в тому самому парку.

Гнатюк погодився, дотримуючись сценарію Бондаренка. Під одягом на ньому була тонка захисна пластина, а в кишені працював мініатюрний передавач. Біля лави на нього вже чекала вся трійця. Високий помітно нервував.

— Військові шукають джерело витоку, докторе. Можливо, перевіряють і вас. Ваш друг-полковник цікавився в прокуратурі, чи не передавали ви комусь закриті відомості.

Олег Петрович зобразив паніку саме так, як його вчили.

— Отже, мене підозрюють? Що тепер буде?

— Якщо й далі співпрацюватимете, ми підготуємо вам і доньці нові документи, вивеземо за кордон і забезпечимо грошима. Але спершу ви виконаєте ще одне завдання. Завтра вранці до вашого моргу доправлять тіло зі схожим татуюванням. Ви маєте оглянути його першим, сфотографувати малюнок і надіслати нам.

Кремезний простягнув спеціальний телефон.

— Користуйтеся лише цим апаратом. І не забувайте: за вашою донькою, як і раніше, стежать.

На світанку Гнатюк прийшов до відділення раніше за колег. За планом розвідки йому мали привезти живого агента, який зображав загиблого, з нанесеною на спину фальшивою картою. Рівно о восьмій санітари внесли каталку.

— Старший лейтенант Олександр Радченко, — повідомив офіцер, який супроводжував тіло. — Загинув під час вибуху міни. Родичам поки не передавати: документи ще перевіряються.

Залишившись наодинці, лікар побачив на спині «покійного» майже таку саму схему, але з іншими координатами й кодами. Він зробив знімки виданим телефоном і натиснув кнопку надсилання…