Донька вирішила провести тиждень у новому будинку матері разом із родичами чоловіка, але господиня підготувала інший план

Усе життя я намагалася відповідати чужим очікуванням. Була терплячою дружиною, поки чоловік не пішов до жінки, яка працювала в нього секретаркою; залишалася турботливою матір’ю, хоча донька давно сприймала мою допомогу як щось обов’язкове; була тихою і зручною тещею для першого чоловіка Марини. Але цей будинок я придбала для себе, а не для обслуговування людей, які навіть не поцікавилися моїми планами.

Три дні роздратування не відпускало мене. Я починала писати Марині, що не готова приймати гостей, потім стирала повідомлення й відкривала холодильник, прикидаючи, скільки туди вміститься їжі. У четвер звичка все ж перемогла: я вирушила до супермаркету.

Візок швидко наповнювався м’ясом для печені, курятиною, овочами та продуктами для салатів. Руки діяли майже самі собою. Після двадцяти п’яти років сімейного життя я без підказок знала, скільки картоплі знадобиться великій компанії і який сир полюбляє Маринина свекруха.

Касирка здивовано подивилася на гору покупок і запитала, чи не чекаю я багато гостей. Я невизначено кивнула й розплатилася. Сума в чеку майже зрівнялася з моїми звичайними місячними витратами на їжу. Вдома, складаючи пакети в холодильник, я подумки сварила себе. Кожне паковання нагадувало, як швидко багаторічна звичка поступатися придушила мій недавній рішучий настрій. Особливо прикро стало, коли я побачила дорогі креветки: для себе я брала їх лише раз на рік з особливої нагоди, а для незваної компанії поклала у візок, навіть не замислившись.

Надвечір на аркуші вже з’явився чималий список: плов, печеня, запечена курка, кілька салатів. Я підраховувала години й уявляла, як піднімуся в суботу на світанку, щоб устигнути до приїзду гостей. Перед очима поставала знайома картина: я сную між плитою і столом, решта відпочивають, а потім хтось невдоволено зауважує, що їжа охолола або рушників не вистачило. Злилася я вже не на Марину і навіть не на її свекруху — найдужче мене сердило власне безсилля…