Чоловік поселив безробітного брата в домі без згоди дружини, але вже наступного дня пошкодував про своє рішення

— Знімай черевики, Ромцю! Це тепер твоє лігво! Ти вдома! — гучно проголосив Максим, із гуркотом кидаючи в передпокої два неосяжні баули в синю клітинку. Наталя завмерла у дверях ванної з рушником у руках.

У її ідеальному, вилизано-чистому передпокої просто на світлому керамограніті переминався з ноги на ногу старший брат чоловіка. Роман мав такий вигляд, ніби був пом’ятим життям плюшевим ведмедем, якого забули під дощем. Він шумно сопів, чухав потилицю й стягував кросівки, навіть не намагаючись їх розшнурувати.

Грудки вуличного бруду радісно сипалися на чистий килимок.

— Я не зрозуміла. — Наталя примружилася, ковзаючи поглядом по непроханому гостеві й картатих сумках.

— У нас тут що, перевалочний пункт для біженців із сімейного життя?

Максим випростався, випнув груди колесом, ніби щойно врятував потопельника з бурхливої річки, і гучно відповів:

— Наталю, ну чого ти починаєш? У Ромки важкий період. Алінка його на вулицю виставила, замки змінила. Йому фізично нікуди йти. Поживе в нас, поки на ноги не стане.

Роман шморгнув носом, винувато кліпаючи очицями-намистинками, і перевальцем почвалав просто на кухню, навіть рук не помив.

За секунду звідти долинув звук дверцят холодильника, що ляскали, і підозрілий хрускіт. Наталя повільно вдихнула й видихнула. Її внутрішній бухгалтер миттю звів баланс цієї блискучої затії…