Дружина пішла з ресторану під час сімейної вечері, залишивши чоловіка й свекруху перед несподіваною проблемою

Розсувні двері дзенькнули, впускаючи першого покупця. Степан Антонович, сухорлявий літній чоловік із тростиною, щодня починав розмову однаково — зі звинувачень у тому, що аптеки розоряють пенсіонерів.

— Мені таблетки від тиску. Ті, що дешевші, — зажадав він, постукуючи наконечником тростини по плитці. — Зовсім совість втратили, на хворих наживаєтеся. Я ще в наглядову службу поскаржуся.

— Доброго ранку, Степане Антоновичу, — відповіла Оксана. — Ваш звичний препарат коштує двісті сорок. За пільговою програмою його можна отримати в місцевій клініці, але ви самі казали, що чекати там доводиться кілька тижнів. Вирішуйте, який варіант вам зручніший.

Старий невдоволено крякнув, дістав із кишені зім’яті купюри й поклав їх на касову тарілочку.

— Залізна ти жінка. Чоловікові твоєму не позаздриш.

Оксана пробила чек і подумала, що Степан Антонович навіть не уявляє, наскільки точно влучив у саму суть.

Увечері Богдан зустрів її в незвично бадьорому настрої. Він ходив кухнею, насвистував і раз у раз поглядав на власне відображення в темному вікні.

— Як минув день у нашого годувальника? — спитала Оксана, наливаючи чай. — Багато моторів устиг перебрати?

— Роботи по горло, малечо. Але все під контролем, — відповів він із тією важливістю, якою зазвичай прикривав розгубленість. — Я питання з маминим ювілеєм уже вирішив.

— Невже?

— У суботу йдемо в «Прем’єр». Я домовився про гарний стіл. Мамі буде що згадати.

Оксана відпила чаю. Гарячий ковток обпік язик, але це допомогло не виказати ні подиву, ні злості.

— Отже, все-таки «Прем’єр»…

Богдан розплився в самовдоволеній усмішці, явно чекаючи захоплення й не підозрюючи, що історія операцій уже його видала…
👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇