Дружина повернулася з клініки з новиною про вагітність, але дзвінок лікаря наступного дня все змінив

У ніч перед судовим засіданням я майже не спав. Оксана лягла раніше, але кілька разів заходила до кабінету, ніби перевіряла, чи я на місці, чи не зірвався, чи не змінилося щось у моїй покірній утомі. Вона говорила м’яко:

— Завтра все закінчиться. Ти підпишеш папери, ми закриємо цю історію з Назаром, а потім думатимемо, як жити далі. Я поруч, Марку.

Я кивав і дивився в документи, хоча читати вже нічого не треба було. Усе було готове: матеріали Дарини, зізнання Степана, аудіозаписи, фінансовий висновок Лесі, позиція адвоката. Наш представник, холодний і точний Артем Савчук, двічі повторив мені телефоном: не сперечатися раніше часу, не реагувати на провокації, дати опонентам розкритися.

Вранці Оксана вибирала одяг довго. Вона вдягла строгий елегантний костюм, який підкреслював округлий живіт, і біля дзеркала кілька разів змінювала вираз обличчя — то втома, то гідність, то тиха скорбота. Я спостерігав за цим мовчки й думав, як багато років приймав її маски за правду.

До суду вона з’явилася в оточенні адвокатів Мирона. Самого Черненка в залі не було, але його присутність відчувалася в дорогих портфелях, самовпевнених усмішках і нетерплячому постукуванні пальців по столу. Юристи поводилися так, ніби прийшли не на спір, а на оформлення заздалегідь купленої перемоги. Оксана сіла трохи осторонь, закуталася в хустку й час від часу прикладала до очей мереживну хустинку…