Фатальна помилка хлопців, які не перевірили дівоче прізвище дівчини

Сивий безшумно прослизнув на кухню. Там він швидко знайшов спортивну сумку Роми, чорну, на блискавці. Усередині вже лежали маленькі пакетики з дурманом, точні електронні ваги й великі гроші.

Сивий дістав свій масивний згорток із важкими наркотиками. Він надійно засунув його на саме дно цієї спортивної сумки. Акуратно закрив блискавку й вийшов із квартири так само тихо, як і ввійшов.

Опинившись на вулиці, він набрав із найближчого таксофона номер чергової частини поліції. Він навмисне змінив свій голос, зробивши його хрипким і переляканим. «Алло, поліція? На Центральній вулиці, будинок сім, квартира дванадцять, просто зараз торгують важкими наркотиками».

«Я щойно сам бачив, як хлопець продав дозу молодій дівчині. Його чорна машина просто зараз стоїть біля їхнього під’їзду». Він чітко продиктував диспетчерові номери Роминої машини й поклав трубку.

Буквально за двадцять хвилин до будинку з мигалками під’їхали дві поліцейські машини. Озброєний патруль і чергові оперативники швидко піднялися на третій поверх. Вони жорстко вибили двері й скрутили Рому просто на дивані.

Почався ретельний обшук усієї квартири з понятими. Вони швидко знайшли ту саму чорну спортивну сумку. Відчинили її. Усередині лежали п’ятдесят грамів важких наркотиків, точні електронні ваги й великі пачки грошей.

Абсолютно всі докази прямо вказували на масштабний збут заборонених речовин. Рому в кайданках повезли до ізолятора тимчасового тримання. Його батько, впливовий офіцер Бритов, примчав до відділку вже за годину.

Його обличчя було червоне від гніву, а очі здавалися абсолютно шаленими. Він відчайдушно намагався зам’яти цю справу звичними методами. Голосно кричав на своїх підлеглих і сипав страшними погрозами.

Але вилучена партія була надто великою, а стаття виявилася надто серйозною. До справи негайно підключився принциповий районний прокурор. Почався колосальний тиск згори.

Це була надто гучна справа, щоб її можна було просто спустити на гальмах. Рому офіційно перевели до слідчого ізолятора до суду. Офіцер Бритов бігав по всіх інстанціях і наймав найдорожчих адвокатів.

Але зібрані слідством докази були просто залізобетонними. На згортку знайшли чіткі відбитки пальців самого Роми. А затримана дівчина дала повні зізнавальні показання.

Вона чесно зізналася, що він наполегливо пропонував їй спробувати цей порошок. Рівно за місяць відбувся відкритий суд. Було оголошено суворий вирок: вісім років колонії суворого режиму.

Офіційне обвинувачення: збут заборонених речовин в особливо великому розмірі. Сивий особисто був присутній на цьому судовому засіданні. Він тихо сидів у найдальшому кутку зали й просто спостерігав.

Рома випадково побачив його в натовпі глядачів. Щось раптом клацнуло в порожній голові цього перекачаного хлопця. Прийшло страшне впізнавання й повне розуміння ситуації.

Він істерично закричав на всю залу, показуючи на Сивого пальцем: «Це він!» «Це чиста підстава! Він батько тієї самої дівки, і він мені просто мститься!»

Суддя роздратовано стукнув дерев’яним молотком по столу. Конвой жорстко скрутив Рому й силоміць вивів його із зали. Офіцер Бритов дивився на Сивого дуже довго й нестерпно важко.

Він нарешті все зрозумів. Але довести причетність старого злодія він ніяк не міг. Після завершення суду Сивий зателефонував своєму старому знайомому Костяку.

Це був авторитетний чоловік, який зараз сидів на тій самій зоні, куди мали відправити Рому. Розмова була гранично коротка й ясна. «Костяку, привіт. Турбує Вітьок».

«Слухай мене уважно: до тебе днями їде Рома Бритов, син офіцера поліції. Він один із головних кривдників моєї доньки. Ти мене добре розумієш?»

«Я тебе чудово розумію, Сивий. Повір мені, він там довго не протягне. Такі солодкі хлопчики в нас не живуть».

«Головна умова — не вбивайте його. Нехай живе й щодня мучиться. Нехай на власній шкурі дізнається, що означає бути беззахисною жертвою».

«Усе буде зроблено в найкращому вигляді». Рома потрапив на зону в середині спекотного липня. Люди Костяка зустріли його в суворій відповідності до тюремних понять.

Уже в перший тиждень Рому жорстоко й публічно опустили. Його остаточно зламали морально, фізично й психічно. Із колись самовпевненого мажора його перетворили на безправного раба.

Офіцер Бритов відчайдушно намагався витягти сина з цього пекла. Він пропонував величезні хабарі, організовував переведення й тиснув. Але всі його зусилля виявилися абсолютно марними.

На суворій зоні діяли виключно свої власні закони. Син легавого завжди був там найнижчою й зневаженою мастю. Сивий знову навідав Лєну в лікарні.

Її стан залишався без видимих змін. Але лікарі сказали, що показники роботи мозку нарешті стабілізувалися. З’явився крихітний, але реальний шанс на її порятунок.

Він довго сидів біля її ліжка, бережно тримав її тонку руку й тихо шепотів: «Лєнко, твій тато з усім розбирається. Скоро все це назавжди закінчиться. Просто чекай на мене».

Двоє заклятих ворогів були вже повністю знищені. Залишився тільки останній і головний. Олег Самсонов.

Це був головний ватажок і організатор усього того кошмару. Той самий чоловік, який холоднокровно зламав життя його любої дівчинки. Сивий почав ретельну підготовку до грандіозного фіналу.

Він діяв неймовірно терпляче й гранично методично. Усе відбувалося, як на справжньому полюванні. Досвідчений вовк ніколи не поспішає.

Він уміє чекати найідеальнішого моменту. І б’є завжди напевно, не залишаючи жертві жодного шансу. Усе місто вже активно заговорило про ці дивні події.

Пастух лежав у травмпункті з повністю розтрощеними руками. Антон Лис перебував в опіковому центрі, де його руки були в бинтах по самі лікті. Рома Бритов гнив на суворій зоні, будучи назавжди опущеною й зламаною людиною.

Троє молодих хлопців із так званої золотої молоді раптом стали каліками й в’язнями. Чи був це простий збіг? У це вже не вірили навіть найбільші дурні.

Геннадій Самсонов був чоловіком огрядним, із великим черевом і дуже важким, владним поглядом. Двадцять першого травня вони зібралися на таємну зустріч. За великим дубовим столом сиділи батько Антона й офіцер Бритов.

Сам Геннадій був похмуріший за грозову хмару. «Хто це робить?» — спитав він. Його голос був тихий, але від нього буквально віяло смертельною небезпекою.

Офіцер Бритов мовчки поклав на стіл чорно-білу фотографію. На ній був зображений Сивий, знятий прихованою камерою біля будівлі суду. «Це Віктор Крилов, у кримінальних колах відомий на прізвисько Сивий».

«Він справжній злодій у законі, який був тричі судимий. Остаточно вийшов на волю у квітні цього року. Він — рідний батько тієї самої Лєни Крилової».

Самсонов узяв цей знімок і почав уважно вивчати зафіксоване обличчя. Воно було зовсім сиве, глибоко порізане зморшками, а очі були абсолютно холодні. «Та дівка, що…» — він так і не договорив цієї фрази до кінця.

«Так, це саме вона». Бритов нервово загасив сигарету в кришталевій попільничці. «Мій син випадково пробовкнувся про це просто на суді».

«Він кричав, що Сивий його спеціально підставив. Але довести це законним шляхом просто неможливо. Це досвідчений злодій старого гарту, і він ніколи не залишає по собі слідів».

Батько Антона від безсилля стиснув кулаки так, що побіліли кісточки. «Мій пацан тепер на все життя залишиться інвалідом. Його руки ніколи більше не відновляться».

«Найкращі хірурги сказали, що сухожилля повністю перерізані, а нерви спалені дотла. Це все. Усе його кар’єра й нормальне життя скінчилися назавжди».

«А мій син зараз там, на зоні, перетворюється на…» Бритов не зміг продовжити цю страшну думку. Він просто закрив обличчя руками й важко задихав.

Самсонов налив собі повний келих спиртного й випив залпом. «У мене залишився єдиний син, Олег. Сивий обов’язково добереться до нього. Це лише питання найближчого часу».

«І що ми будемо з усім цим робити?» — з розпачем спитав батько Антона. «Ми мусимо його просто прибрати».

«Раз офіційний закон у цьому випадку не працює, ми зробимо все самі». Через два дні Самсонов таємно зустрівся з чоловіком на прізвисько Мангуст. Це був колишній військовий, який тепер працював кілером на замовлення.

Він завжди працював гранично чисто й брав за свої послуги дуже дорого. Їхня зустріч відбулася в закритій сауні на виїзді з міста. Це було абсолютно приватне місце, без сторонніх очей і свідків.

Мангуст був невисоким, дуже жилавим чоловіком із потворним шрамом через усю щоку. «Ціль — Віктор Крилов, відомий як Сивий. Тут його точна адреса, свіже фото й докладний розпорядок дня».

Самсонов передав йому пухку папку зі зібраними документами. «Зроби все так, щоб його тіло ніколи не знайшли. Або організуй усе так, щоб поліція списала це на звичайне вуличне пограбування».

«Скільки ти за це платиш?» «П’ятдесят тисяч банкнот. Половину ти отримуєш просто зараз, а другу половину — тільки після виконання роботи».

Мангуст мовчки кивнув на знак згоди. Він узяв важку папку й пішов абсолютно безшумно, розчинившись як тінь. Двадцять шостого травня Сивий пізно повертався від Лєни з лікарні.

Було вже одинадцять годин вечора, вулиці були зовсім порожні, а старі ліхтарі тривожно блимали. Він ішов пішки через густий міський парк. Це була найкоротша дорога до його дому.

Високі дерева зловісно шуміли на вітрі, у повітрі виразно пахло сирістю й прілим листям. Раптом пролунав глухий хлопок, і куля з гидким свистом пролетіла просто повз його вухо. Сивий рефлекторно кинувся в густі кущі й спритно покотився по брудній землі.

Тут же пролунав другий постріл, куля вдарила рівно в те місце, де він був секунду тому. Працювала потужна снайперська гвинтівка з добрим глушником. Почерк видавав справжнього, холоднокровного професіонала.

Сивий швидко поповз до товстих стовбурів дерев, а його мозок працював із неймовірною швидкістю. Треба було терміново визначити, звідки саме ведеться прицільний вогонь. Стріляли зліва, приблизно з п’ятдесяти метрів, із плаского даху сусіднього дитячого садка.

Сивий різко зірвався з місця й побіг складними зигзагами, ховаючись між широкими деревами. Він кулею вискочив із парку й пірнув у темний підворіття. Там він щільно притулився до цегляної стіни, важко й уривчасто дихаючи.

Його серце шалено калатало в грудях. У нього вже дуже давно ніхто не стріляв. Він майже забув це дике відчуття: гримучий коктейль з адреналіну, тваринного страху й сліпої люті.

Він дістав свій вірний складаний ніж. Побіг обхідними, заплутаними шляхами до будівлі дитячого садка. Паркан там був зовсім низький, і він перемахнув його одним легким рухом.

Дах був одноповерховий, до нього вели старі, іржаві пожежні сходи. Він поліз нагору абсолютно безшумно, намагаючись не рипіти щаблями. На темному даху чітко вирізнявся людський силует.

Мангуст уже квапливо збирав свою розібрану гвинтівку до чохла. Він явно поспішав якнайшвидше піти з місця невдалого замаху. Сивий метнувся вперед стрімким кидком….