Помилка пацієнтки, яка переплутала анатомію зі статтями з інтернету
Ауріка на це лише хмикнула. Вона думала про все підряд упереміш, вражень вистачало, адже було стільки нових знайомств: хлопці з її курсу й гуртожитку, сувора чергова, викладачі, море облич, потоки шумних вулиць. І серед них вирізняється, ніби спливає на поверхню одна людина — Пашка.
Вони вже встигли познайомитися. Вчився він не тут, а в професійному училищі й був на два роки старший за Ауріку. Він лихо ганяв на мотоциклі й був чортівськи вродливий — це все, що про нього знала Ауріка, і цього було досить, щоб відчути до нього потяг. Але він був поганим хлопцем — розв’язним, надміру самовпевненим, грубим із молодшими й слабшими. Усе це бачила Ауріка й розуміла, що зв’язуватися з ним не варто, тому цей інтерес треба припинити.
Біда в тому, що Пашці Ауріка теж сподобалася, і він пустив у хід усе своє пацанське чарування, а заразом почав наводити довідки через Катю, бо мав пунктик щодо дівочої чистоти.
— А ти раніше з хлопцями зустрічалася? — ніби між іншим питала Ауріку Катя. — Ну, розумієш… по-серйозному.
— Нічого серйознішого за пару поцілунків не було, — простодушно відповідала Ауріка, дурнувато хихикаючи.
Отримавши ці відомості, Пашка твердо вирішив: ця дівчина буде його! Він облягав Ауріку так само наполегливо й нещадно, як 1594 року чужоземні війська намагалися взяти в облогу Бендерську фортецю, що належала туркам. Усе довкола палало, згорали дотла посади, але сама фортеця, як і Ауріка, лишалася неприступною.
Ауріці заздрили нові подруги — ще б пак! Такий хлопець! Катя теж не розуміла її й крутила пальцем біля скроні. Чого їй іще треба? Та вона ж за Пашкою буде, як за кам’яною стіною! Але, по-перше, Ауріка не хотіла розмінюватися на дрібниці й зустрічатися без перспектив на майбутнє, адже з Пашкою, таким пристрасним і відбитим, спільної каші не звариш. А по-друге, вона хотіла дочекатися зустрічі з тим самим, єдиним та ідеальним, щоб згодом створити добру сім’ю.
Хоча Пашка їй, як і раніше, подобався. Дуже подобався. І його увага Ауріці лестила. І вона не без задоволення вела з ним цю підступну гру, зображаючи неприступну фортецю, а якщо Пашка раптом послаблював хватку, ні-ні та й давала йому тонкий натяк на близьку перемогу.
Усе вирішилося в листопаді, коли несподівано випав перший сніг. Ауріка пізно поверталася до гуртожитку — вона була в гостях у одногрупниці. Недалеко від гуртожитку був крутий східчастий спуск із пагорба, місцевість доволі безлюдна. З одного боку — покинуті будівлі, з другого — темні провулки гаражів. Ауріка почула голоси, коли ще спускалася сходами, але не думала про небезпеку, доки не зійшла в самий низ і не натрапила біля підніжжя на групу молодих хлопців.
— А хто це в нас тут ходить?
