Помилка пацієнтки, яка переплутала анатомію зі статтями з інтернету

Катя хмикнула й закинула ногу на ногу. Поглядом досвідченої левиці вона спостерігала за Аурікою — як та розкладає речі й бридливо розглядає облуплені стіни кімнати.

— Можуть причепитися ввечері.

— Хто?

— Та всякі… У нас не найкращий район. Якщо що, кажи, що ти мене знаєш, або Клима, або Пашку Вороного — я вас познайомлю… Вони тут головні, їх усі поважають.

— Дивні у вас тут порядки. У нас у селі таких дурниць немає — всі спілкуються одне з одним, дружать… А як хтось напаскудить, то наступного дня всі жителі вже в курсі. Осуд, плітки, тінь на родину падає…

— На те ви й село! — підсумувала Катя.

— Щиро кажучи, мене зараз більше інше питання хвилює… Кімната в нас уже дуже страшна. Шпалери клаптями висять, підлога брудна, обдерта. Руки так і сверблять лад навести, негоже дівчатам жити в таких умовах. Давай хоч шпалери переклеїмо? І килимову доріжку купимо дешеву, можна з рук.

— І ти готова цим займатися?! — вразилася Катя.

— А тобі хіба подобається так жити?

— Ну… Мені нормально. Звикла.

— Тоді я сама все зроблю.

— Ні! Зробимо разом.

Уже за два дні їхня кімнатка оновилася й посвітлішала. Останній штрих — килимова доріжка, яку для Каті роздобули приятелі. Катя розстелила її й, схрестивши руки на грудях, задоволено оглядала свої володіння.

— А знаєш, Ауріко, ти подобаєшся мені дедалі більше…