Помилка пацієнтки, яка переплутала анатомію зі статтями з інтернету

Ого яка! Ану-но, йди сюди… Хто там мріяв про десерт, пацани? Ось він сам до рук прийшов! — засміявся один із хлопців, і не встигла Ауріка зорієнтуватися, як її оточили.

З усіх боків на Ауріку посипався глузливий сміх. Її штовхали з одних рук в інші й не соромилися мацати за всі опуклі місця. Сумочку в неї теж забрали й почали перекидати одне одному, і Ауріка металася по колу за тією сумочкою, охоплена панікою й страхом. Хтось запропонував відвести Ауріку в більш затишне місце, хтось пропонував розправитися з нею просто тут…

— Я живу з Катею! Вона зустрічається з Климом, з вашим Климом!

Її жалюгідні писки тонули в загальному гуркоті голосів. Один із хлопчаків усе ж прислухався, коли почув ім’я Пашки Вороного.

— Стоп, пацани! Мені знайоме її обличчя! Ану йди сюди, дай роздивлюся тебе на світлі…

Він розвернув Ауріку до світла найближчого, але все ж далекого ліхтаря, що стояв на вершині пагорба. Ауріка вже була розпатлана, її шапка впала на землю під ноги хлопцям.

— Відбій, пацани, я впізнав її. Це баба Пашки Вороного.

— Упевнений?

— Точно. Бачив його з нею. Ти ж гуляєш із Пашкою Вороним?

Ауріка думала недовго.

— Так!

Їй повернули сумку, обтрусили шапку від снігу й сміття та дбайливо насунули назад на голову.

— Ну що ж ти одразу не сказала! Своїх не ображаємо.

— Та хіба ми ображали?