Гендиректор усміхнувся з дівчини без досвіду, аж поки останній рядок резюме не змусив його замовкнути

Наступні два тижні минули рівніше, ніж Олеся очікувала. Денис ішов без скандалу. В останній день він підійшов, потиснув їй руку й коротко сказав:

— Удачі.

У цьому не було ні колишньої поблажливості, ні прихованої образи. Лише визнання того, що кожен обирає свій спосіб виживати в системі. Він обрав один. Вона — інший.

Інна новину про призначення сприйняла спокійно. Двоє аналітиків — ні, але відкрито ніхто не сперечався. У повітрі кілька днів трималася настороженість: не ворожість, радше очікування, хто першим помилиться. Олеся не намагалася подобатися. Не виправдовувалася за посаду. Не пояснювала, чому Савчук обрав її. Будь-яке пояснення в такій ситуації звучало б як прохання прийняти те, що вже вирішено. Вона просто працювала.

У перший день керівницею напряму вона прийшла о восьмій. Розклала три поточні завдання, переглянула навантаження, підготувала короткий список запитань для команди. Нарада тривала двадцять хвилин. Без довгих вступів, без спроби показати владу, без обіцянок зробити всім зручно. Вона сказала, які дані потрібні, хто за що відповідає, де ризики, які строки не можна зсувати. Цього виявилося досить, щоб розмова стала робочою, а не церемоніальною.

О пів на десяту двері відділу відчинилися. Увійшов Савчук.

Таке траплялося рідко. Зазвичай він викликав до себе, а не спускався в аналітику. Розмови у відділі обірвалися майже відразу. Він пройшов просто до столу Олесі, поставив на край склянку кави з кавомашини в коридорі й нічого не сказав.

Обернувся й пішов назад до ліфта.

Олеся подивилася на склянку. Потім на його спину, що віддалялася. Потім знову на склянку. Інна за сусіднім столом дивилася на те, що відбувається, широко розплющеними очима і, здається, навіть забула закрити файл на екрані.

Олеся взяла каву, зробила ковток і відкрила перший документ дня.

Уголос вона не вимовила ні слова. Але зрозуміла все.