«Грошей немає, але сестру поселити»: як я відповіла батькам, які відмовили мені в допомозі з житлом

Вона говорила про Катю, про квартиру, про унікальну можливість. Батьки уважно її слухали. Тітка мовчки кивала.

Але коли дійшло до головного, до прохання про позику, Ніна відчула, як усі напружилися. «П’ятсот тисяч», — повільно повторила мама. «Ніно, це дуже великі гроші».

«Мамо, я розумію, але ж це інвестиція. Квартира коштує 13 мільйонів, а я купую її лише за 10. Через рік поверну вам гроші з будь-якими відсотками».

Батьки перезирнулися. Тато чухав потилицю. Це була вірна ознака того, що він обмірковує щось неприємне.

«Ніночко, — почала мама тоном, який не віщував нічого доброго. — Ми б раді тобі допомогти, але не можемо. У нас самих зараз великі витрати.

Люда вступає до університету за кордоном, знаєш же. Навчання дороге, плюс проживання». «Але ж це тільки за три місяці», — не витримала Ніна.

«А мені треба закрити угоду цього тижня». «Гроші вже відкладені для Людки», — твердо промовив батько. «Ми не можемо ризикувати її майбутнім».

Дівчина відчула, як усередині все стиснулося в тугий клубок. Тітка Алла мовчки пила чай, але Ніна помітила, як уважно вона спостерігає за тим, що відбувається. «Тату, я не прошу гроші в подарунок».

Ніна намагалася зберігати спокій, але її голос зрадницьки тремтів. «Я прошу позику. На пів року максимум.

Я ж вам не чужа людина. Я ваша донька». «І Люда теж наша донька», — відрізала Ольга Геннадіївна.

«Причому молодша. Вона потребує нашої підтримки більше, ніж ти». «Чому більше?» — дівчина відчула, як запалали її щоки.

«Тому що я вже доросла й маю сама всього досягати?