«Грошей немає, але сестру поселити»: як я відповіла батькам, які відмовили мені в допомозі з житлом

Куди це ти пропала? Стільки тебе не бачили». «Мамо, я завтра до вас приїду.

Треба поговорити про важливу справу. Можна?» «Звісно, сонечко.

Тато буде радий. А то за роботою зовсім забула дорогу до батьків». Ніна скривилася.

М’які мамині докори завжди страшенно її дратували. Але зараз вона була готова стерпіти що завгодно. Батьки завжди збирали гроші, жили скромно, відкладали на чорний день.

Напевно зрозуміють, що купівля квартири — це інвестиція в майбутнє доньки. Електричка до передмістя тяглася черепашачим кроком. Ніна нервово гортала стрічку в телефоні, але нічого не бачила.

У голові крутився завчений текст. Вона планувала спокійно пояснити ситуацію, підкреслити вигідність пропозиції, пообіцяти повернути гроші з відсотками. Мама й тато зрозуміють.

Обов’язково зрозуміють. У будинку пахло смачними маминими пирогами. У передпокої батьки затіяли ремонт.

Павло Олександрович, як завжди, сидів за комп’ютером у своєму кабінеті, а мама метушилася на кухні. На її подив, за столом сиділа тітка Алла, мамина молодша сестра, яка була дуже рідкісною гостею в їхньому домі. «Аллочка приїхала у справах зі столиці, вирішила повечеряти всією сім’єю», — пояснила мама доньці, міцно її обійнявши.

«Ти якраз вчасно. Розповідай, що в тебе там за важлива справа». Ніна привіталася з тіткою, яка виглядала, як завжди, бездоганно.

Дорогий костюм, акуратна укладка, стриманий, але явно недешевий макіяж. Алла Геннадіївна працювала в якійсь великій компанії й жила зовсім іншим життям, не таким, як її сестра. За столом Ніна почала свою розповідь…