Історія про те, чому перед весіллям треба слухати не лише серце, а й диктофон

А потім, після невеликої паузи, голос Стаса:

— Ні. Знайшла?

— Знайшла. Ось ампула.

— Ясно. Гаразд, сховай її. Однієї вистачить?

Вікторія Павлівна відкашлялася й відповіла:

— Вистачить із головою. Додаси в келих якось непомітно, а дія там миттєва. Ця хріновина корову звалить, не те що якусь там дівчину.

Стас насмішкувато озвався:

— Аби ніхто не дізнався, а то…

— А то я не в курсі. Не бійся, не дізнаються. Експертиза безсила. Просто серце зупиниться.

— Серце… — пробурчав Стас. — Атож, дай Боже. Не хочеться сидіти, знаєш.

Вікторія Павлівна тут же огризнулася:

— Досить. Усе мине як по маслу. Ну все, я пішла, поки мене ніхто не помітив.

— Давай.

Запис знову перейшов у тріск, ніби хтось підсмажував грінки. А серце Саші ухнуло кудись униз, у живіт, де відразу перетворилося на крижинку й розчинилося. У роті пересохло. Моторошний металевий присмак відбив усі рецептори до єдиного. Ледве зібравшись із духом і силами, вона сунула диктофон у кишеню й вискочила з офісу.

Унизу, в боксі, робітники міняли колеса на якійсь вантажівці, зовсім її не помітивши. Під добірну лайку й негучну музику, що долинала з кабіни, Саша покинула автосервіс і сіла в машину.

— Ось, тримай, — кинула вона разом зі словами Стасові його костюм. — Ти вчора забув.

— О, Господи, справді! — усміхнувся наречений. — Я вже, до речі, сам хотів їхати.

— Ну, не обтяжуй себе, — байдуже відповіла Саша. — А лімузин скоро під’їде?