Коли мати-генерал дізналася, що сталося з її сином, мовчати вона вже не могла

Гюрза мовчки кивнула. Маска поклав на стіл телефон без акумулятора й усміхнувся: «Куди копаємо?»

Операція почалася.

Нуль узявся за закриті мережі й фінансові сліди Яценка, обходячи захист так обережно, щоб не підняти тривогу завчасно. Маска підключив старих інформаторів, перевіряв родичів, знайомих, підставні компанії, дорогі покупки. Гюрза взяла під цілодобове спостереження Савчука й Кравця, фіксуючи маршрути, зустрічі, дзвінки, звички.

Оксана збирала все в єдину схему. На стіні з’явилися фотографії, нитки, позначки, дати, стрілки. Поступово з хаосу постала мережа. Яценко не просто продавав списану зброю заради особистого збагачення. Він побудував цілий картель, у якому були відставні офіцери, посередники оборонних підприємств, чиновники, люди з політичного оточення. Зброя йшла в зони конфліктів і до злочинних угруповань. Гроші поверталися через підставні компанії й рахунки за кордоном, перетворюючись на тіньовий фонд впливу.

У кожного вузла в цій схемі була своя роль. Одні списували майно, інші оформлювали липові акти пошкоджень, треті забезпечували перевезення, четверті відмивали кошти через фіктивні контракти. Хтось робив це заради грошей, хтось заради просування, хтось зі страху перед сильнішими. Оксана бачила, як злочин маскується під бюрократію: печатка, підпис, акт, номер вхідного документа, стандартне формулювання. Папери створювали видимість законності, а за цією видимістю зникали автомати, гранати, приціли, вибухівка. Що акуратнішими виглядали теки, то бруднішою ставала суть.

Посада начальника генерального штабу була не вершиною кар’єри. Вона була останніми дверима, за якими картель отримував майже необмежену владу.

Що більше Оксана дізнавалася, то ясніше розуміла: перед нею не один зрадник, а пухлина, що проросла в тіло армії. Данило випадково побачив маленьку судину цієї пухлини, і його ледь не знищили, щоб кров не витекла назовні.

Нуль знайшов виписки із закордонних рахунків, пов’язаних із підставною фірмою Яценка. Суми були величезними, маршрути переказів — заплутаними, але повторюваними. Маска добув докази, що частина грошей ішла жінці, з якою Яценко таємно підтримував стосунки; через неї проходили платежі за майно й послуги. Гюрза, стежачи за Савчуком, виявила проміжний логістичний склад за межами частини. Туди той їздив регулярно, але щоразу в різний час, ніби перевіряючи, чи немає хвоста.

Це місце стало ключовим. Зброя, схоже, не йшла напряму з гарнізону. Спершу її перевантажували на проміжній базі, там звіряли товар і гроші, а вже потім відправляли далі. Оксана вирішила: треба брати їх не на чутках і не на документах, а в момент угоди.

І тоді подзвонив Данило.

Він уже говорив упевненіше, хоча голос і далі видавав біль. «Мамо, я дещо згадав. За кілька днів до того вечора я бачив біля складу чорний позашляховик. На лобовому склі була маленька наліпка: орел тримає в кігтях земну кулю. І номер… здається, останні цифри були тридцять сім».

Оксана завмерла. Орел із земною кулею був емблемою з’єднання, яким колись командував Яценко. Нуль пробив машину по закритих базах і через ланцюжок власників вийшов на ту саму підставну компанію, де вже засвітилися закордонні рахунки.

Тепер сумнівів майже не лишилося. Яценко був не тінню за схемою. Він був її центром.

Кравчук передав, що наступна «доставка» призначена через два дні й пройде не в частині, а на проміжному складі. Оксана зібрала команду біля дошки. Вона виглядала спокійною, але всі троє знали: це спокій перед ударом…