Компанія заможних молодиків образила собаку ветерана, не підозрюючи, чим закінчиться ця зустріч

Тихий чоловік зірвався з лави так швидко, що камера ледь устигла вловити початок руху. Олег перехопив руку Владислава, вибив із неї пляшку й міцно притис юнака спиною до стовбура дуба, не дозволяючи знову наблизитися до Бурана. Той спробував вирватися, але не зміг зрушити з місця.

Колишньої байдужості в очах Олега більше не було. Він дивився холодно й безжально, а його голос звучав майже пошепки.

— Ще раз торкнешся мого пса — відповіси за це. Ти мене зрозумів?

Владислав завмер, побачивши вираз його очей, і квапливо закивав. Олег утримував його лише доти, доки той не перестав пручатися, а потім одразу розтис пальці. Ноги юнака підігнулися, і він важко опустився на траву, усе ще не здатний повірити в те, що сталося.

Олег відразу відвернувся від нього й опустився навколішки біля Бурана. Пес дихав важко, кров і далі сочилася з рани біля вуха. Чоловік обережно обмацав голову, дістав чисту хустку й притис тканину до ушкодженого місця.

Пальці колишнього капітана рухалися впевнено, як багато років тому в хвилини, коли поруч не було лікаря і розраховувати доводилося лише на польову підготовку. Але тепер зберігати рівне дихання було важче. Перед ним лежав не просто улюбленець, а напарник, який пройшов із ним крізь безліч небезпек і розумів кожну команду без слів. Тому навіть слабкий рух Бурана озивався в Олегові гострою тривогою.

— Тихо, напарнику. Не рухайся, — прошепотів він.

Позаду Владислав сяк-так підвівся. Роман кинувся до нього, випустивши телефон у траву, а потім разом з Антоном потягнув приятеля до машини. Початковий страх Владислава вже змінювався безсилою люттю. Він указав тремтячим пальцем на спину Олега й пообіцяв, що батько знищить його, а собаку накажуть приспати.

Олег навіть не повернув голови. Він і далі притискав пов’язку, доки позашляховик, зриваючи колесами дерен, не зник за поворотом. Буран слабо лизнув його зап’ясток. Олег подивився на кров на долонях, потім на глибокі сліди шин і відчув, як довгоочікуваний спокій розсипається.

Він три роки намагався залишити колишнє життя в минулому. Однак тепер вийняв із кишені резервний телефон, який завжди тримав зарядженим, і набрав номер, яким від часу відставки не користувався жодного разу. Люди, що збиралися переслідувати його за наказом Бориса Корнієнка, іще не розуміли, з ким почали війну…