Компанія заможних молодиків образила собаку ветерана, не підозрюючи, чим закінчиться ця зустріч
Олег не відірвався від книжки, хоча помітив їх іще за ляскотом автомобільних дверцят, різкими голосами й хрускотом трави під дорогими кросівками. У Бурана сіпнулися вуха, потім він підвів голову й подивився на господаря. Майже непомітним кивком Олег звелів залишатися на місці. Пес знову опустив голову, але під шерстю напружився кожен м’яз.
— Гей, старий! — гукнув Владислав, зупинившись біля лави.
Олег незворушно перегорнув сторінку. Владислав усміхнувся в камеру й голосно припустив, що незнайомець або глухий, або надто дурний, щоб відповідати. Потім він ступив до Бурана й зажадав узяти собаку на повідець: парк громадський, а такий пес нібито навіює йому страх.
Лише тоді Олег підвів очі. На його обличчі не було ні тривоги, ні роздратування — лише той непорушний спокій, який колись змушував досвідчених супротивників переглядати свої наміри.
— Пес цілком під моїм контролем, — неголосно промовив він. — Раджу вам відійти й спокійно провести решту дня.
Владислав розреготався, попередньо переконавшись, що Роман і далі знімає. Він запитав, чи розуміє цей обірванець, із чиїм сином розмовляє, і пригрозив прибрати його з парку за п’ять хвилин. Олег байдуже відповів, що ім’я батька його не цікавить, після чого ще раз звелів відійти від Бурана.
Така байдужість виявилася для Владислава гіршою за відверту образу. Він розраховував налякати чоловіка, спровокувати пса й отримати ролик, після якого винним можна буде виставити господаря. Натомість його наче не вважали вартим уваги. Юнак підніс черевик до морди вівчара й насмішкувато запитав, що здатен зробити цей дурний звір.
Антон відступив на кілька кроків. У постаті Олега його насторожувало щось невловиме: чоловік не боявся, не гарячкував і не робив різких рухів, але від його тиші ставало холодно. Антон тихо запропонував піти, однак Владислав урвав його і, дивлячись згори вниз на Бурана, раптом ударив ногою.
На коротку мить усе довкола наче завмерло. Роман і далі тримав телефон, сподіваючись упіймати різкий кидок тварини, Владислав уже смакував переляканий крик господаря, а Антон дивився на Олега й дедалі виразніше відчував наближення біди. Лише Буран не розгубився: вироблені роками підготовки рефлекси спрацювали миттєво.
Пес блискавично ухилився вбік. Він не побіг і не напав — вишкіл не дозволяв діяти без команди. Із його грудей вирвався низький, потужний гавкіт, а щелепи клацнули за кілька сантиметрів від гомілки Владислава. Це було попередження, точне й стримане.
Юнак шарпнувся назад, загубивши сонцезахисні окуляри. Роман, не опускаючи телефона, не втримався від сміху, і приниження миттю перетворило переляк Владислава на лють. Він перехопив майже кілограмову сталеву пляшку і, не давши Олегові вимовити й слова, щосили вдарив нею Бурана по голові.
Пролунав важкий глухий звук. Вівчар скавучав і впав у траву; біля вуха на шерсті проступила кров. Буран спробував підвестися, але лапи не втримали його, а Владислав уже вигукував знущальну фразу, насолоджуючись повернутою перевагою. Закінчити її він не встиг…
