Корова перестала давати молоко і щовечора мукала на горище. Господиня полізла нагору, а там…

З-під сіна, вишкірившись, метнулася куниця. Гнучка, темна, з білою плямою на горлі. І шаснула в щілину під дахом.

Ось воно що. Хижачка повадилася на горище. Рилася в сіні, мітила його.

Тому Ромашка й лякалася, і їсти не могла. Корова чула звіра в сіні, яке їй же й зносили на корм. Тому й тужила.

Від постійного страху в неї й пропало молоко. «Ах ти, розбійнице, — видихнула Галина з полегшенням. — То ось хто Ромашку мою лякав».

Звір. Звичайний лісовий звір. Але раз уже залізла, треба було оглянутися.

Галина перехрестилася, перевела дух і перебралася з драбини на дощаний настил. Старі дошки поскрипували під ногами, і Галина ступала обережно, боячись провалитися. Але рішучість переважила страх.

Пил лоскотав горло, павутиння липло до обличчя, але вона вперто піднімала ліхтар, освітлюючи куток за кутком і шукаючи балку. Куниця звила гніздо біля стіни, розтягнувши старе шмаття й розворушивши сіно біля товстого, потемнілого сволока, який Михайло клав своїми руками сорок років тому.

А під балкою, у навмисне видовбаній ніші, прикрита дощечкою, стояла стара бляшана коробка з-під чаю. «Головне в коробці, під балкою!» — задзвеніли у вухах слова Михайла. Руки затремтіли.

Галина потягнулася до ніші. Вона підняла дощечку, і в світлі ліхтаря блиснув куток бляхи. Подих перехопило.

Ось вона — та сама коробка, захована Михайлом. Руки не слухалися. Галина обтерла коробку від пилу подолом, погладила її, як живу, і тільки тоді наважилася відкрити…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇