Крик нареченої за дверима розбудив увесь готель. Батько вибив двері й, побачивши те, що сталося

Мабуть, від хвилювання Марія Степанівна забула про стару сільську традицію, за якою вранці молодих вітали, частуючи їх хлібом та квасом. Двері зламали за лічені секунди. Селяни довго стукали й, так і не дочекавшись відповіді, занепокоїлися й усім гуртом налягли на двері.

Побачивши таку картину, селяни широко пороззявляли роти. «От тобі й маєш!» — вихопилося в Зінаїди Павлівни. «Це де ж таке видано, щоб у першу шлюбну ніч теща в спальні порядкувала? А Богдан-то… Богдан… Господи, що вона з ним зробила?» Місцеві одразу ж викликали фельдшера, і вже за якихось пів години Богдан Михайлович опинився в лікарні, куди примчали схвильовані Михайло Григорович і Катерина, яка насилу втекла від Романа.

Непутящу тещу й викрадача Богдан Михайлович, звісно ж, пробачив. Що з неї взяти? Як-не-як Марія Степанівна йому тепер рідня. А Роман — Бог йому суддя.

Згодом молодий чоловік разом з Олесею виїхав із села. Дізнавшись, що дівчина чекає від нього дитину, Роман зробив їй пропозицію руки й серця. І поїхали вони по краще життя, залишивши минуле позаду.

Богдан Михайлович благополучно виписався з лікарні, а за рік Катерина подарувала йому довгоочікуваного спадкоємця. Так і жили вони у великому домі, неухильно дотримуючись сільських традицій. Співали пісень, водили хороводи, танцювали, а вранці бігали босоніж по мокрій траві.