Гості розраховували безплатно відпочити й поїсти, не підозрюючи, що господиня заздалегідь змінила правила

— Ми сьогодні налегко, уявляєш? Дорогою нікуди не встигли заїхати. Такі затори, що все місто стоїть. Ларочко, накривай швидше, чоловіки вже вмирають з голоду.

Інна скинула біля порога туфлі й попрямувала на кухню так упевнено, ніби приїхала до себе додому. На плечі в неї висіла лише невелика сумка. Слідом увійшов Олег, молодший брат Романа, а за ним протиснулися їхні сини-підлітки — Максим і Кирило.

У всіх чотирьох руки були порожні. Ні пакетів із продуктами, ні обіцяних закусок, ні пляшки звичайної води. Лариса стояла біля мийки й промивала листя салату. Вона перекрила воду, повільно струсила краплі й розклала зелень на паперовому рушнику.

— Затори? — перепитала вона без роздратування. — Годину тому ви написали в сімейному чаті, що ще тільки збираєтеся виходити.

— Поки вдяглися, поки дітей підняли, потім усе стало, — безтурботно озвалася Інна, вмощуючись біля кухонної стійки. — Не будемо ж тепер увесь вечір виправдовуватися.

Вона помітила нарізаний сир, простягнула руку й одразу відправила скибочку до рота.

— О, з блакитною пліснявою! Який смачний. Він зараз страшенно дорогий, тому ми й вирішили не витрачатися. У тебе холодильник завжди забитий, нам усім вистачить.

Лариса мовчки глянула на сестру Наталію, яка поралася біля плити. Та приїхала із Сергієм майже годину тому. Вони привезли велику ємність замаринованих курячих стегенець, кілька пакетів свіжих овочів, зелень, сік, вино й упаковку пива.

Обов’язки розподілили ще за кілька днів до зустрічі. Лариса купувала свинину, картоплю й продукти для салатів. Наталія із Сергієм відповідали за курятину, овочі та напої. Від Інни й Олега чекали м’ясну нарізку, рибу для бутербродів і спиртне. Кожен учасник листування підтвердив, що згоден, тож пояснення про раптові затори звучало особливо безглуздо.

Інна тим часом узяла другу скибочку, потім третю. Вона навіть не спитала, для чого господиня нарізала сир, бо заздалегідь була певна: у цьому домі їй дозволять усе. Лариса дивилася на дошку, що швидко порожніла, і відчувала, як звичне роздратування змінюється холодною рішучістю. Цього разу вдавати, ніби нічого не відбувається, вона не збиралася…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇