«Мамо, знайомся, це моя наречена…» Мати була шокована, коли подивилася на обличчя дівчини

— Вона нам дуже сподобалася. З нею цікаво розмовляти. Одразу склалося гарне враження, — відповіла вона з усмішкою.

Людмила мовчки кивнула. Наталя не могла зрозуміти, чи було в її увазі лише зацікавлення, чи ще й оцінка. Виникло неприємне відчуття тиску, яке хотілося придушити. Вона не мала показувати свою невпевненість і намагалася триматися так, щоб внутрішнє напруження залишалося непомітним.

Коли розмова пішла далі, вона промовила:

— Я рада, що ми нарешті зустрілися. Час так швидко минає. Особливо помічаєш це, коли діти виростають і самі починають обирати, як їм жити.

За столом розмовляли й сміялися. Вечір виявився приємним, теплим, без тієї важкості, якої Наталя боялася заздалегідь. Вона могла радіти цьому разом з іншими. Тривога не зникла, але тепер існувала поруч із легкою розмовою, а не витісняла її цілком.

Удома її зустріла затишна тиша. Наталя зняла туфлі, відчула прохолоду підлоги під ногами й закурила цигарку біля вікна. Вечір був теплий і спокійний. Після знайомства вона нарешті відчула умиротворення: вечеря минула приємно, хоч деякі запитання так і лишилися без відповіді. Тихий вечір допомагав заспокоїтися, і на якийсь час тривога вщухла.

Сергій сів на диван, зняв піджак і подивився на Максима: той сидів за столом, дивлячись у телефон. Згодом Наталя приєдналася до чоловіка на дивані. Вона трохи розслабилася, хоча думки про Оксану, як і раніше, залишалися з нею.

— Ну що, як вам сьогоднішній вечір? — запитав Сергій, опустивши голову й кілька разів провівши долонею по скронях.

У голосі чулася втома, але говорив він спокійно, без колишнього напруження. Максим відволікся від екрана, трохи помовчав і всміхнувся.

— Мені було добре. Батьки в Оксани нормальні, все вийшло. Якщо чесно, я більше переживав, як ви їх сприймете.

Він знизав плечима й знову подивився в телефон. Наталя спостерігала за ним і думала, що син стає самостійним. Йому, як і раніше, важлива її думка, він кличе її брати участь у своєму житті, але вже сам обирає людей, з якими хоче бути. Можливо, її постійна підтримка вже не потрібна йому тією мірою, як раніше. Ця думка тривожила Наталю, хоча показувати цього вона не хотіла.

— А мені сподобалися Людмила й Микола, — сказала вона. — Видно, як вони люблять Оксану й переживають за неї. Напевно, вона це відчуває. Для неї це важливо. Вони дивилися на неї так… ніби вони їй не лише батьки, а й друзі.

Сергій кивнув, підтримуючи її поглядом.

— Я теж помітив. Хороші, відкриті люди. І доньку, схоже, добре виховали. Чесно кажучи, думав, буде більше незручності. А вийшло значно простіше.

— Так, мені теж сподобалося, — всміхнувся Максим. — Вони такі ж легкі, як Оксана. Безтурботні. Це здорово.

— Я рада, що всім було добре, — сказала Наталя.

Наталя відвела погляд і знову подивилася у вікно, на нічне небо. Їй було приємно, що знайомство сподобалося всім. У розмові з чоловіком і сином ще зберігався той спокій, який вона відчула, повернувшись додому.

Вона вже збиралася підвестися, коли на столі завібрував телефон. Побачивши ім’я відправника, Наталя завмерла. Написав Андрій Іванович…