«Мамо, знайомся, це моя наречена…» Мати була шокована, коли подивилася на обличчя дівчини

Наступного дня робота давалася важко. В офісі розмовляли, стукали по клавішах, займалися звичними справами. Наталя чула все це ніби здалеку. Погляди на телефон, спроби повернутися до роботи, знову думки про Оксану — з цього складалося її ранок. Навіть час вона перевіряла частіше, ніж зазвичай, ніби за ним можна було зрозуміти, чи наблизилася відповідь.

Ближче до обіду телефон задзвонив. Наталя взяла його, не подивившись на екран.

— Мамо, привіт! Це я.

Від веселого голосу Максима Наталі на мить стало легше. Напруження відступило, поступившись місцем знайомому материнському теплу. Серед відчужених офісних звуків вона раптом знову відчула зв’язок зі звичним життям: із нею говорив син. Наталя спробувала відволіктися від тривожних думок і зосередитися на розмові.

— Привіт, синочку. Як ти?

— Чудово. Тільки в мене важливе запитання.

Максим стишив голос, і Наталя мимоволі зосередилася на його словах.

— Батьки Оксани запрошують нас сьогодні повечеряти. Вони хочуть із вами познайомитися. Що скажеш?

Наталя завмерла. У стосунках сина настав черговий важливий момент, і вона це розуміла. Оксана вже побувала в них удома, тепер належало зустрітися двом родинам. Але для Наталі запрошення означало ще й знайомство з людьми, які виростили дівчину, так разюче схожу на неї.

— Так, це важливий крок, — промовила вона вголос. — Звісно, ми з Сергієм будемо раді. Де зустрічаємося і коли?

— У «Грозі», о сьомій. Оксана каже, столик уже замовлений. Мамо, ти ж обіцяла мене підтримувати.

Останню фразу Максим сказав майже жартома, однак за жартом чувалася наполегливість. Йому хотілося, щоб сімейний вечір минув без ускладнень. Наталя відчула короткий спалах роздратування й одразу спробувала впоратися з ним. Вона не хотіла, щоб це почуття відбилося у відповіді синові: треба було підтвердити, що вони із Сергієм прийдуть.

— Ми приїдемо, не хвилюйся.

Розмова закінчилася. Наталя кілька митей залишалася нерухомою, прислухаючись до своїх думок. Пропустити цю зустріч вона не могла: ні як мати Максима, ні як жінка, якій необхідно було дізнатися про Оксанину родину. Можливо, ці люди виростили її доньку. Поки це лишалося припущенням, але ставитися до майбутньої вечері як до простого знайомства вже не виходило.

Увечері вони із Сергієм переодяглися й сіли в машину. Наталя ще раз оглянула свою сукню — темну, стриману, досить ошатну. Їй хотілося мати доречний і гідний вигляд. Зовні все мало відповідати гарному сімейному вечору, навіть якщо всередині вона ніяк не могла знайти потрібного спокою.

Сергій вів машину. Обличчя в нього було серйозне, погляд час від часу переходив із дороги на дружину, а потім знову повертався до дороги. Наталя помічала ці короткі погляди. Вона сиділа поруч, відчуваючи, як тривога перед знайомством не дає їй розслабитися навіть у присутності чоловіка.

— Готова? — запитав він зі звичною теплотою.

Вона кивнула й стиснула пальці на сумочці.

— Просто нервую. Завжди трохи страшно знайомитися з новими людьми. Тим паче з батьками майбутньої невістки.

Сергій ледь усміхнувся, подивився на неї й запитав:

— Думаєш, ми сподобаємося одне одному?

— Так, — тихо відповіла Наталя.

Ресторан зустрів їх стриманою елегантністю. В обстановці відчувалася розкіш, не показна, але достатня, щоб вечір здавався урочистим. Наталя йшла мармуровою підлогою й розуміла, що вдягнена як слід. Однак це не допомагало впоратися з тривогою. Що ближчою ставала зустріч, то важче давався кожен крок.

За столом уже сиділи Максим з Оксаною. Син тримав дівчину за руку, а навпроти них розташувалися її батьки. Наталя підійшла до столу разом із чоловіком.

— А ось і ви! — зраділа Оксана. — Мамо, тату, це Наталія і Сергій. А це мої батьки, Людмила й Микола.

Вони привіталися й сіли. Оксанині батьки трималися впевнено й доброзичливо. Людмила була стриманою, уважною; за її спокійною манерою Наталя відчувала інтерес до нових знайомих. Микола, з довгим сивим волоссям і жвавим поглядом, справляв враження людини, яка багато чого побачила. Обоє всміхалися, і в цих усмішках не було нічого непривітного.

Спочатку за столом відчувалася звичайна незручність знайомства. Розмова переходила від однієї теми до іншої, вечір тривав, і напруження потроху слабшало. Наталя спіймала себе на тому, що їй легше спілкуватися з Оксаниними батьками, ніж вона очікувала. Можна було слухати, відповідати, всміхатися — і якийсь час не залишатися віч-на-віч зі своєю здогадкою.

Микола поставив келих із вином і запитав:

— Ну як, яке враження справила на вас наша Оксана?

Запитання було цілком природним. І все ж Наталя відчула його особливо гостро. Сергій подивився на неї, решта теж чекали відповіді. Вона не любила бути в центрі уваги, а тепер треба було розповісти про знайомство з Оксаною, яке так сильно її вразило. Наталя спробувала всміхнутися й відповісти спокійно…