Медицина безсила: пологи 66-річної пенсіонерки обернулися сенсацією

— Прощавай, Степане. Дітей бережи. Не кидай їх.
— А ти? — здавлено спитав він, і очі його наповнилися слізьми.
— Мене, мабуть, уже не буде, — ледь чутно промовила вона.

Час у приймальному відділенні тягнувся для Степана безкінечно. Навіть далекий від медицини чоловік розумів: діти народяться семимісячними, недоношеними. А отже, можуть бути серйозні проблеми.

Біль розчахнув у ньому те, що він стільки років ховав. Степан ледь тримався на ногах. Коли нарешті опустився на лаву, закинув голову й провалився в тяжке, каламутне забуття.

Отямився він від дотику до плеча.

— Чоловіче, вам тут перебувати не можна, — сказала медсестра зі стомленим, але добрим обличчям.
— У мене дружина народжує. Пологи важкі, — стрепенувся він.
— Тут усі народжують. Коли все закінчиться, вам обов’язково зателефонують, — м’яко відповіла вона.

Насправді весь персонал уже обговорював цей випадок. Пацієнтки такого віку надходили вкрай рідко, а ситуація була небезпечною. Медсестра не стала лякати й без того розбитого горем чоловіка. Зробила вигляд, що йдеться лише про правила.

Степан неохоче кивнув і, понуривши голову, пішов до виходу. Йти йому не хотілося. Поки він був тут, здавалося, що він ближче до Антоніни. А вдома на нього чекали лише порожні стіни й спогади, від яких хотілося вити.

Він, мабуть, і розридався б, якби не побачив у коридорі Світлану.

Степан обурився до глибини душі. Донька, ніби нічого не сталося, весело сміялася в телефон і домовлялася про зустріч із подругою.

Яка жорстокість до рідної матері. Довела її до лікарні раніше терміну, а тепер їй і діла немає.

«Так, прогледіли ми її, — з гіркотою зізнався собі батько. — Упустили ту мить, коли з хорошої дівчинки виросла холодна, чужа істота».

Він мовчки пройшов повз. Розмовляти з донькою зараз не міг. Просто опустився на лаву, не в силі триматися рівно…