Мільйонер запропонував незнайомці фіктивний шлюб, але зустріч із його бабусею відкрила несподівану таємницю
Офіційну реєстрацію призначили на останній четвер травня, рівно опівдні. Жодного пишного святкування Андрій не планував: у невеликій залі мали бути присутні лише вони з Мариною, Олег як свідок та Ірина, помічниця Андрія, яка водночас курувала адміністративний відділ компанії. За два дні до призначеної дати Андрій постукав у кімнату Марини й нагадав, що їм необхідно вибрати обручки.
Марина відповіла, що підійде будь-яка, аби тільки не виглядала надто дорогою й помітною. Наступного вечора Андрій привіз два стримані варіанти, замовлені в знайомого ювеліра, і поставив коробочки перед нею. Вона вибрала простішу обручку, приміряла її, переконалася, що розмір підходить, а потім спокійно повернула у футляр. Усе було зроблено настільки діловито, що Андрій не міг зрозуміти, захоплює його ця практичність чи зачіпає.
У четвер вранці вони їхали до відділу реєстрації майже мовчки. На Марині була світло-сіра сукня, яку вона купила сама, не радячись з Андрієм, а волосся вона зібрала в акуратний вузол. Косметики майже не було, лише трохи підкреслені очі, і виглядала вона саме так, як хотіла: просто, спокійно й без спроби зобразити щасливу наречену завчасно.
Андрій обрав темний костюм без краватки. Біля входу на них уже чекав Олег, який заради такого випадку вдягнув піджак, хоч зазвичай терпіти його не міг. У руках він тримав букет білих півоній і, щойно Марина підійшла, простягнув їй квіти. Вона на мить розгубилася, ніби подарунки без прихованої причини отримувала нечасто, а потім тихо подякувала.
— Олеже, — застережливо промовив Андрій, помітивши вдоволену усмішку друга.
— А що Олег? — з невинним виглядом озвався той. — Нареченій належать квіти, я лише дотримуюся традиції.
Марина перевела погляд із нього на Андрія, і в її очах на коротку мить з’явилося щось тепле. У залі їх зустріли двоє працівників: сувора жінка середніх років і молодий чоловік, який іще не втратив урочистого ставлення до кожної церемонії. Саме він почав читати слова про взаємну повагу, підтримку й спільний шлях із таким виразом, ніби перед ним укладався єдиний і найважливіший шлюб за весь рік.
Ірина трималася трохи осторонь і не ставила зайвих запитань. За роки роботи вона звикла, що Андрій ухвалює рішення швидко й рідко пояснює особисті мотиви, однак навіть їй сьогоднішня церемонія здавалася незвичною. Олег, навпаки, дивився на молодят із неприхованою цікавістю, ніби вже бачив те, чого Андрій і Марина поки вперто не хотіли помічати.
Андрій слухав і нагадував собі, що те, що відбувається, — лише офіційна процедура, необхідна для виконання договору. Він повторював це подумки доти, доки його не спитали про згоду. Відповівши «так», Андрій подивився на Марину, і за секунду вона вимовила те саме слово рівним, спокійним голосом…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
