Свекруха радила не починати жити заможно, не підозрюючи, яку відповідь приготувала невістка
— Навіщо ти весь час купуєш цю форель? З глузду з’їхала — такі гроші на рибу спускати!
Голос свекрухи спрацював, як поганий будильник. Різко, неприємно і просто над вухом.
Лідія Степанівна коршуном нависла над кухонним столом, моторно перебираючи шарудливі пакети із супермаркету. Її сухі пальці з вражаючою спритністю вихоплювали найдорожчі згортки, ніби митник вишукував заборонений товар у підозрілого туриста.
— Лідіє Степанівно, це моя риба, куплена за мої гроші.
Марина втомлено заплющила очі, ставлячи важку сумку на стілець.
— Яка різниця, чиї гроші? У сім’ї все спільне. У Тараса зараз складний період. Олеська страждає, а ти шикуєш. Надумала червону рибу наминавати, коли в зовиці зуби сиплються.
Марина мовчки дістала з пакета чималий шматок вершкового сиру, запашні помідори, гілочку винограду.
Вона звикла до того, що мати її чоловіка має феноменальну здатність виникати на порозі саме в ті моменти, коли хочеться спокою. Але сьогодні ситуація набула масштабу відвертого абсурду. А почалося все близько трьох місяців тому.
Марина й Тарас завжди жили за простим правилом. Квартира належала Марині. Бабуся залишила їй однокімнатну, яку дівчина ще до реєстрації шлюбу обміняла на просторішу квартиру, доплативши з особистих заощаджень.
Витрати на комуналку й харчі подружжя ділило суворо навпіл. Зручно, прозоро і без образ. Марина працювала ландшафтною дизайнеркою у великому міському розсаднику й отримувала майже вдвічі більше за чоловіка.
Тарас працював майстром із ремонту побутової техніки. Зірок із неба не хапав, але на хліб із маслом завжди заробляв достатньо. І раптом у розміреному житті трапилася Олеся.
Молодша сестра Тараса була створінням повітряним, не пристосованим до суворих реалій життя й вічно шукала себе. У свої 28 років вона встигла спробувати себе у створенні амулетів з епоксидної смоли. Закінчила курси астрологічного консультування хом’яків і навіть намагалася розводити породистих равликів у коробці з-під кросівок.
Равлики розповзлися, амулети не продавалися, а хом’якам було байдуже до ретроградного Меркурія. Працювати від дзвінка до дзвінка дівчина категорично відмовлялася, посилаючись на тонку ментальну організацію. І ось три місяці тому Олеся заявила: у неї катастрофа зі здоров’ям — посипалися зуби.
Та так сильно, що потрібне термінове масштабне втручання, інакше найближчим часом вона харчуватиметься манною кашею. Тарас прийшов додому з трагічним обличчям, довго зітхав, малював на серветці якісь моторошні схеми щелеп і тремтливим голосом повідомив, що мусить урятувати сестру.
Стоматологічні послуги нині коштують дорого, тому він тимчасово припиняє свій внесок у сімейний бюджет. Тимчасово — це поки Олеся не вставить собі всі відсутні керамічні шедеври…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
