Мільйонер запропонував незнайомці фіктивний шлюб, але зустріч із його бабусею відкрила несподівану таємницю

Червень приніс тепло, запах нагрітого асфальту й квітучих лип. На той час Марина прожила в квартирі Андрія вже понад місяць, і в них виник розпорядок, якого ніхто не пропонував і не затверджував. Уранці вона варила кашу на двох, а Андрій перестав удавати, ніби бере свою тарілку випадково, і просто сідав навпроти.

Увечері, якщо обоє були вдома, Марина читала у вітальні, а Андрій працював у кабінеті. Близько десятої хтось першим ішов по чай, і невдовзі другий майже незмінно з’являвся на кухні під якимось непереконливим приводом. Випадковості в цьому давно не було, але обидва воліли зберігати зручне мовчання.

Андрій почав помічати речі, які раніше назвав би порушенням порядку. Маринина чашка іноді лишалася біля крісла, книжка могла лежати розгорнутою на бильці, а на кухні з’являлися яблука й кориця, яких він раніше не купував. Тепер ці сліди чужої присутності не дратували, а заспокоювали: повертаючись пізно, він бачив їх і розумів, що приходить не просто в правильно облаштоване приміщення.

Однієї з червневих п’ятниць Андрій повернувся о пів на восьму, набагато раніше, ніж зазвичай. Переговори щодо нового багатофункціонального комплексу завершилися несподівано швидко: партнери прийняли всі ключові умови без затяжного торгу. Після такої перемоги в ньому ще вирувала енергія, але спрямувати її було нікуди.

Марина стояла на кухні й різала овочі. Почувши кроки, вона зауважила, що сьогодні він повернувся рано, але навіть не обернулася. Андрій повісив піджак і спитав, що вона готує.

— Салат і курку з часником та розмарином. А ти сьогодні взагалі їв?

Він зізнався, що в обід обійшовся сендвічем. Марина назвала це не їжею, а спробою обдурити організм, причому сказала без докору, як очевидний факт. Андрій сів за стіл і якийсь час спостерігав за її швидкими, точними рухами. Домашня сцена була зовсім простою, але саме тому діяла на нього сильніше за ділові перемоги.

— У мене є добре вино, — сказав він. — Подарували місяць тому, а приводу відкоркувати не було.

Марина нарешті повернулася до нього й спитала, чи з’явився привід тепер. Почувши, що угоду щодо комплексу підписано, вона кивнула.

— Тоді відкорковуй.

На її пропозицію вони накрили не на кухні, а у вітальні, де краще було видно захід сонця. Західне вікно палало помаранчевим, і місто внизу здавалося майже спокійним, варто було лише ненадовго перестати квапитися. Андрій розлив витримане вино, Марина обережно вдихнула його аромат і підняла келих за вдалий проєкт.

Вона попросила розповісти про роботу не мовою документів, а по суті. Андрій пояснив задум комплексу площею п’ятнадцять тисяч квадратних метрів, особливості фасадів і тривалі суперечки з інвесторами щодо поєднання скла й дерева в місцевому кліматі. Марина слухала зосереджено й ставила запитання про строки, логістику й ризики, якщо один із підрядників не витримає темпу.

Андрій здивувався, наскільки добре вона розуміє внутрішні зв’язки проєкту. Марина нагадала, що через адміністративний відділ проходять договори й вона звикла уважно читати все, що реєструє. Він подумав, що запропонована нею схема документообігу справді заслуговує на впровадження.

Коли за вікнами остаточно стемніло, розмова непомітно відійшла від роботи. Вино не сп’янило їх, але послабило звичну обережність. Цього разу про минуле вони говорили без колишньої тяжкості, ніби болісні спогади можна було ненадовго винести на світло й роздивитися поруч із людиною, яка не стане ними користуватися…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇