Ми прожили двадцять років, а потім я дізналася, що він уміє кохати по-справжньому

— Звідки ти знаєш?

— Катя сказала. Їй тато телефонував.

Олена прикусила губу. Отже, Катя знала. Отже, мовчала. Отже, доньки вже все обговорили між собою без неї.

— Мамо, ти як? Нормально тримаєшся?

— Звісно, — збрехала Олена. — У мене все добре.

Вона закінчила розмову й ще довго сиділа, дивлячись в одну точку.

Удень вона давала собі раду. Ходила на роботу, усміхалася колегам, допомагала читачам шукати потрібні книжки. Але вночі сни повертали її туди, звідки вона так старалася втекти.

Їй наснився Сергій. Він стояв на їхній кухні, варив каву й усміхався тією самою усмішкою, яку вона пам’ятала ще з інституту. Вранці Олена прокинулася з мокрим обличчям.

«Що ж я наробила?»