Начальник був певен, що до ранку жінка стане поступливішою, аж поки не відчинив важкі двері

Гайдук різко розвернувся до співробітників, які його супроводжували.

— Вивести Ковальчук і негайно перевести подалі від цього блоку. Щоб більше я її тут не бачив.

Останні слова він майже викрикнув, ніби міг гучністю повернути собі втрачену перевагу. Потім Гайдук вийшов у коридор і пішов геть, не озираючись. Філін дочекався, поки його кроки стихнуть, і лише після цього дозволив собі втомлено видихнути.

— Тепер ти вийдеш звідси, — сказав він Дарині.

— Навіщо ви так ризикували заради мене?

Старий втомлено всміхнувся.

— Ти нагадала нам, ким ми були до того, як перетворилися на номери на одязі й рядки в чужих журналах.

Дарина повернула йому плед і ступила за поріг. Конвоїри повели її швидко, грубо підштовхуючи в спину, ніби поспішали якнайшвидше прибрати живий доказ проваленого задуму. Одна за одною за ними грюкали металеві двері, і кожні відтинали ще один темний коридор. Вона не пручалася й не ставила запитань: за цю ніч навчилася довіряти не словам, а вчинкам.

Лише у дворі, побачивши над високим муром чисте ранкове небо, Дарина зупинилася. Сльози прорвалися раптово — не від колишнього страху й не від жалю до себе. Вона плакала від напруги, яка нарешті відпустила, і від нового відчуття внутрішньої опори. У ній не лишилося випаленої порожнечі, на яку розраховував Гайдук; натомість з’явилася тверда впевненість, що навіть у найтемнішому місці людина здатна зберегти світло.

У п’ятій камері Філін знову сів біля стіни. Бритий довго дивився на зачинені двері, потім тихо запитав, чи не зуміють тепер люди Гайдука все-таки зламати дівчину. Старий заплющив очі й відповів не відразу.

— Уже ні. Після цієї ночі вона знає про себе головне. А такого знання в неї ніхто не відбере…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇